Українська література 17 століття - Автор невідомий

і 1660; Львів, 1663 і 1665), кількох циклів легендарних оповідань, зокрема «Неба нового» (Львів, 1665, Могильов, 1699), полемічних трактатів «Месія правдивий» (українською мовою — Київ, 1669; польською мовою—Київ.

1672), «Стара західна церква новій римській церкві...» (польською мовою, Новгород-Сіверський, 1678), «Лебідь...» (польською мовою, Новгород-Сіверський, 1679), «Фундаменти...» (польською мовою, Чернігів, 1683), «Алькоран Магометів» (польською мовою, Чернігів, 1683), «Бесіда білоцерківська...» (польською мовою наведена в літописі Самійла Величка і видана в російському перекладі В. Аскоченського в Києві 1857 p.). Його гомілетичний трактат «Наука, альбо Способ зложення казання», включений до збірки проповідей «Ключ разумінія», відіграв істотну роль у розвитку українського письменства другої половини XVII — початку XVIII ст., регламентувавши бароккові форми його прозових, насамперед ораторських жанрів. Водночас він є зразком тогочасних навчальних посібників.

Наука, альбо Способ зложення казання.— Подається за виданням: Ключ розум^Ьнія, священником, законником и ляиком належачій. З поправою и придатками, от недостойного ієромонаха Іоаникіа Галятов-ского, ректора и ігумена братства кієвского. Львів, друкарня Михайла Сльоз ки, 1665.

1 Лістра — місто в Малій Азії; тут, за біблійними переказами, апостол Павло зцілив кривого, і погани, сприйнявши апостолів Павла і Вар-наву за богів, хотіли принести їм жертву. Апостоли насилу умовили їх цього не робити, оскільки вони не боги, а люди і благовістують поганам, аби ті увірували в істинного бога. Невірні підбурили юрбу проти апостолів. Павла було побито камінням, після чого апостоли пішли з Лістри.

2 Калліст — ідеться про Калліста II Ксанфопула, константинопольського патріарха у 1397 p.; давньоукраїнська книжна традиція приписує йому авторство учительного євангелія — збірника повчальних проповідей, перекладеного церковнослов’янською мовою у XIV або на початку XV ст. і неодноразово друкованого в Білорусії та на Україні.

АНОНІМ

Слово в о время бездождія і глад а...—Вперше опубліковано за рукописом у кн.: Белозерский Н. Южнорусские лето-писи. Чернигов, 1856, т. 1, № 5. Місцезнаходження рукопису невідоме.

Подається за виданням: Сумцов Н. Ф. Слово о бездождии.— Сбор-ник Харьковского историко-филологического общества в честь проф. В. П. Безескула. Харьков, 1914, с. 6—9.

1 Савл первісне, до хрещення, ім’я апостола Павла.

2 Ахавейчики — піддані «нечестивого» ізраїльського царя Ахава (918—897 до н. е.), які поклонялися поганському божеству Ваалу.

А нт о ній РАДИВИЛОВСЬКИЙ

Антоній Радивиловський (? — 1688) — письменник-про-повідник і церковний діяч; у 40-х роках навчався в Києво-Могилянській колегії, після закінчення якої постригся в ченці; деякий час був архідияконом у Чернігові. З половини 50-х років його діяльність проходила у Києві.

З 1671 р. він намісник Києво-Печерської лаври, з 1683 р.— ігумен київського Манільського монастиря. Казання Антонія Радивиловського склали друковані збірники «Огородок Марії богородиці» (К., 1676) та «Вінець Христов» (К-, 1688). Збереглись рукописні варіанти цих збірників 1671 та 1676—1683 pp. Казання Антонія Радивиловського — яскраві зразки учительної ораторської прози стилю барокко. Вони насичені новелістичними прикладами різних жанрів (легендами, апофегмами, фацеціями, міфами, казками, байками, параболами тощо), в яких відлунює тогочасне народне життя.

Слово 1-е часу войни...^ Казання збереглося в рукописному «Вінці» 1676-^1683 pp. (ЦНБ АН УРСР, 1, 5546, с. 1533—1543).

Подається за цим рукописом.

1 ...ч а су войни...— Йдеться про російсько-турецьку війку 1677-1681 pp. Султанська Туреччина прагнула підкорити Україну. Планувалося спершу здобути; Чигирин — важливий, стратегічний центр Правобережжя V посадивши там гетьманом свого ставленика Юрія Хмельницького, розгорнути наступ на Київ та Лівобережжя. Влітку 1677 р. стодвадцятнтисячне турецько-татарське військо під командуванням Ібрагіма-паші підійшло до Чигирина. Три тижні російсько-українське військо (тридцять дві тисячі російських солдатів і близько двадцяти п’яти тисяч українських козаків) відбивало напад. Перед воїнами, які вирушали під Чигирин, і було виголошене це слово.

2 Мадіанітове — тобто медіанітяни, жителі Мидіану (Мадіану), країни, розташованої на північному заході Аравії, обабіч затоки Акаба; кочували здебільшого на схід від євреїв і вважалися за нащадків Мидіама, сина Авраама і Кетури; часто чинили набіги на євреїв, поки не були переможені. Про це йдеться в біблійних книгах Битія, гл. 37,ст. 28; Ісход, гл. 2, ст. 15, Суддів, гл. 6, ст. 1—2, 7; гл. 7, ст. 25.

3 Махомет (Магомет, Мохаммед, Мухаммед; бл. 570 -632) —арабський релігійний і політичний діяч, основоположник ісламської (магометанської) релігії.

4 Ф е о д о с і й.— Йдеться про Феодосія 1 Великого Флавія (347—395), римського імператора (379—395). За його правління християнство стало панівною релігією. Переслідував поганство й аріанство. По його смерті Римська імперія остаточно розкололася на Західну й Східну.

5 І р а к л і.й (І’ераклій; 574—641) — візантійський імператор з 610 p.; успішно воював з персами й аварами.

6 Ці дер он Марк Туллій (106—43 до н. е.) —давньоримський політичний діяч, оратор, філософ, діисьменник. Головні твори — «Про державу», «Про закони», «Оратор».

Ксенофонт (бл. 430 — бл. 354 до н. е.) — давньогрецький історик і політичний діяч. Антоній Радивиловський посилається, мабуть, на його «Грецьку історію», в якій описано події 411—362 pp. до н. е. (Ксенофон.

0 справах гречеських, кн. 2).

"Пишуть... о Помпеюш у Великім — тобто про Помпєн Гнея.

9 Поле Марсове —: поле бою.

10 Мамертенськи й.— Йдеться, мабуть, про найманців, що входили до складу війська Помпея, можливо, нащадків мамертинів («Синів Марса»), найманого війська сіракузького тирана Агафокла, набраного

з італійської провінції Кампанія. Мамертини.в III ст. до н. е. заснували власну державу на Сіцілії, а згодом спричинились до конфлікту між Римом

1 Карфагеном, що стало, за привід до Пунічних війн.

1 Мараии — мабуть, іспанські маври; в середні віки маранами називалися іспанські маври та євреї, які, офіційно прийнявши християнство, таємно дотримувались магометанства та іудейства.

12 Е р а з м у с, книга 4, в Апофтекгмата х.—Йдеться . про збірку античних афоризмів Еразма Роттердамського (1469—1536), одного із найвидатніших гуманістів європейського Ренесансу, яку вперше було видано 1531 р.

13 Поліантея — Антоній Радивиловський цитує, мабуть, якусь антологію оповідань про випадки з античної історії.

14 «Д е с "н и ц а твоя, господи, пр осла ви ся в-ь к р 'lino ст и, десиая ти рука с о к р у ш и в р а г и».— Друга Книга Мойсеева. Ісход, гл. 15, ст. 6.

АНОНІМ

Казаннє руське.— Вперше надруковано у KH.:Daw-па facecja polska (XVI—XVIII). Opracowali Julian Krzyzanowski і Kazimiera Zukowska-Billip. Варшава, I960, c. 371 376; вдруге — із дотриманням пра

вопису