Українська література 17 століття - Автор невідомий
63 А н н и б а л (Ганнібал; 247—183 до н. е.) — карфагенський держав пий діяч і полководець; прославився у війнах з римлянами.
и П о м п е у ш (Помпей Гней; 106—48 до н. е.) —римський полі •гичний діяч і полководець; придушував повстанця в Іспанії і повстання Спартака, воював із Мітрідатом VI Євпатором; боровся за владу з Юліем Цезарем і Крассом. Втік до Єгипту, де був убитий.
І а ф о р — біблійний старозавітний персонаж, священик, тесть Мойсея.
66 Фемістокл (бл. 527—460 до н. е.)— афінський державний діяч і полководець.
67 Артабан — ватажок тілохранителгв перського царя Ксєркса; вбив Ксєркса в 485 р. до н. е.
68 Велисарій (Велізарій; 505—565) — візантійський полководець за імператора Юстініана, зруйнував державу вандалів, завоював Рим, нижню Італію, Равенну, віднявши їх у остготів, розбив болгар під стінами Константинополя.
69 Н а р с е с (Нарзес; бл. 478—568) — візантійський полководець і політичний діяч. У 555 р. підкорив Італіґо. Зрадивши візантійців, сприяв завоюванню Італії лонгобардами.
70 Демосфен (384—322 до н. е.) —давньогрецький оратор і політичний діяч; боровся за незалежність Афін і за об’єднання грецьких полісів проти Македонії.
71 Са фанове — мабуть, від імені Сафо (Сапфо), давньогрецької поетеси VII ст. до н. е., яка за свої вірші була прозвана десятою музою; тут — видатні поети.
72 Д і о н і с і й •— Діонісій Ареопагіт.
73 В а с и л і й — Василій Великий.
74 Григорій Ніссенський (Нісський; бл. 328—389) — ритор, єпископ каппадокійського міста Нісси (Мала Азія), один з ідеологів («отців») християнської церкви, автор догматичних, екзегетичних, полемічних, моралістичних, філософських творів, проповідей, листів.
75 В е н і а м и н — біблійний старозавітний персонаж, молодший син патріарха Іакова від улюбленої його жони Рахілі (померла під час пологів; звідси його ім’я «Веніамин», тобто «Син скорботи»); «Коліно» Веніамино-ве відзначалося войовничістю і хоробрістю, з нього вийшов перший ізраїльський цар Саул, а згодом Савл (апостол Павло).
7G«b православном сів собор і...» — тобто взяв участь у Брестському православному протиуніатському соборі 1596 р.
77 Василій М а к е д о н і а п и н — візантійський імператор (866— 886), засновник македонської династії.
78 Ф от і й (бл. 820 — бл. 891) — у 858—867 і в 877—886 pp. константинопольський патріарх. Його церковно-політична програма визначила протиборство східної і західної християнських церков. Фотій залишив кілька видатних творів богословського (догматичного й полемічного) та історико-літературного змісту, зокрема «Амфілохії», «Словник» і «Міріобібліон» («Бібліотеку») — своєрідну бібліографію з елементами літературної критики; про багатьох авторів античного світу відомості збереглися тільки у викладі Фотія.
79 А н д р о н і к.— Йдеться про Андроніка II ГІалеолога (1260 -1332), візантійського імператора (1282—1328); відстоював православ’я у його протиборстві з католицизмом.
80 І о в— біблійна старозавітна книга Іова, яка одержала свою назву від імені персонажа, що про нього вона розповідає, благочестивого чоловіка, який терпеливо зносить випробування, послані йому богом.
81 Острозький Іоанн (Януш; 1554—1620) —сип Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького, волинський воєвода, який покато личився; після його смерті рід Острозьких припинився.
82 Печера Авраамова — печера, куплена Авраамом для родового склепу. У ній було поховано Авраама і його синів — Ісаака та Іакова.
83 Ксерксес (Ксеркс) —син перського царя Дарія Гіспаста, пермський цар у 485—465 pp. до н. е.; зазнав поразки у битві з греками при Саламіні 480 р.
84...м о и а х о в -с в я т ог о р ц о в релігії гречесько ї...— Йдеться про ченців монастирів Афону (Святої Гори), півострова в Греції (східного відгалуження Халцидонського півострова); з ранньохристиянських часів Афон був осідком пустельників; з VII ст. став власністю ченців (дар візантійського імператора Костянтина Погоната); з X ст. тут виникали грецькі і слов’янські православні монастирі, які утворили своєрідну чернечу республіку — визначний релігійний і культурний осередок.
85 Тих, которії дідицтво княженія Острозького при-няли, такоє ж в них ко благочестію всходньому і народові російському рач зрядити серце, яковоє предреченнії княжата міли! І так в довготу дній щасливе дідичити будуть.— Побажання Захарії Копистенського не збулося: нащадки і спадкоємці князя Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького пот католичилися.
86 С т е ф а н-к о р о л ь — польський король Стефан Баторій (1533— 1586).
...в книжці, «Апокрисис» назва н ой, през Христо-фора Філалета виданой ...— Йдеться про «Апокрисис», полемічний антикатолицький й антиуніатський трактат, виданий польською мовою у Кракові (1597) і українською мовою в Острозі (1598). Псевдонім його автора Христофор Філалет; припускають, що за ним приховався Мартин Броневський (Бронський), який жив у другій половині XVI — першій половині XVII ст.
88 С а м у ї л — біблійний старозавітний персонаж, останній із ізраїльських суддів; надихнув ізраїльтян на опір філістимлянам, внаслідок чого філістимлян було переможено, а іго їхнє скинуто; як суддя виявляв мудрість і справедливість. Самуїлу приписується авторство Книги Суддів (див. початкові глави Першої книги Царств).
89 Леч Ааронов жезл іли палиця перемогла ...— Під
час мандрів через пустиню «коліна» євреїв пересварилися за право служіння богові; було ухвалено звернутися до божого суду; жезли всіх вождів «колін» було покладено на ніч в скинію (похідний храм). На ранок з’ясувалося, що з усіх жезлів жезл Аарона, з коліна Лівіїного, пустив паростки
і розцвів, після чого він став святинею.
90 «І пожре жезл Ааронов оних жезли »...— Друга Книга Мойсеева, Ісход, гл. 7, ст. 12.
91 «Р е к л... апостол: «Але не о всіх єст розу м».—Перше послання апостола Павла до корінф’ян, гл. 8, ст. 7.
02 т- • •
«Ьуди теди віреп аж до смерті, і дам ті корону
ж и в о т а»,—Апокаліпсис, гл. 2, ст. 10.
/ оаникій Г А Л Я Т О В С Ь К И Й
Іоаникій Галятовський (? — 1688) — письменник-полеміст,: агіограф (укладач збірників легенд), проповідник і гомілет (теоретик церковного красномовства), педагог, громадсько-політичний і церковний діяч. Учився у Києво-Могилянській колегії, став у ній викладачем, а з 1657 р.— ректором. З 1669 р. і до смерті — архімандрит