Теорія літератури - Соломія Павличко
І все ж за кілька років його привабив інший смак В одному з ранніх листів до Аплаксіної Коцюбинський писав: «целую твои губки, такие вкусные»[963]. Або: «…все пальчики целую, глазки, губки. Как вкусно!»[964]
Смак і апетит до їжі, звичайно, залишився і навіть зріс. У листах до дружини він постійно пише про їжу, режим дня, свої фізіологічні спостереження. Листи до Аплаксіної в перші роки їхнього зв’язку, навпаки, наповнені почуттям, поцілунками, мріями про зустрічі, враженнями від зустрічей, переказами любовних снів тощо. На початку Аплаксіна належить до високої сфери його життя. Любов — духовне почуття. Її місце коло літератури. В одному з ранніх листів до Аплаксіної Коцюбинський пише: «…весь внутренний мир мой наполняешь ты да соперница твоя — литература»[965].
Однак про літературу в його листах до Аплаксіної йдеться значно менше, ніж у його листах до Віри кінця 90-х років. З часом літературна тема з листів поступово зникає. Дуже рідко він згадує про читання якоїсь книжки, ще рідше ділиться творчими задумами або ідеями. Зате часто згадує, як він спав, як виглядає або почувається, як змарнів чи поправився, засмаг чи зблід, приймає ліки чи ні, описує безкінечні консультації в лікарів, дантистів, не забуває також згадати про візит до перукаря і кравця з інформацією про ціну пошитого костюма чи плаща. Останнє, звичайно, адресується дружині.
Отже, в листах до Аплаксіної превалює еротика. У листах до Віри — гастрономія. Його апетит — його найбільша радість, симптом його фізичного і духовного здоров’я, про який він майже з піднесеністю повідомляє обох своїх кореспонденток. Тема апетиту поступово поширюється до писання: «…работаю, пишу, но все как-то без аппетита»[966]. Це адресується Аплаксіній. Ось він у маєтку мецената Євгена Чикаленка під Києвом у червні 1908 р. Тут Коцюбинський відпочиває, нічого не пише й не читає, спить, їсть, загорає. Листи до Віри і до Шури пишуться і відсилаються майже одночасно. Вони містять майже ідентичні пасажі. В листах до Віри, однак, більше побутових деталей, гастрономія — на першому місці. Найбільша радість його канікул — це його гарний апетит. Як-от:
19 червня 1908 р.: «З обідом тут не так погано, як думалось. Живе тут економка, яка старається догодити. Достає десь м’яса, варить каву, а сьогодні зробила на солодке морожене, і навіть добре. Молока багато, і я п’ю його замість чаю» (6, 91).
23 червня 1908 р.: «…сьогодні несподівано занедужав на шлунок, болить голова, не спав, в роті гірко, і нема апетиту. З обідом тут все-таки не дуже добре, бо м’яса нема, кури слабують в селі, і небезпечно їх їсти, а на обід мусять давати все тісто — варене, печене й смажене, що для мене не дуже здорово. Треба якось оберігатися і більше жити на молоці та яйцях».
Трохи далі в тому ж листі: «Як там з гусінню, чи будуть у нас які фрукти?» (6, 93).
26 червня 1908 р.: «Встаю о 6 або о 6 1/2, гуляю до 8, у 8 їм яйця, яєшню, печену картоплю, молоко, каву або чай, що сам загадаю. По сніданку гуляю серед поля до 1-ої, коли обід. Розкопав собі спаржу і салату. Видумую сам страви. О 4-й полуденок — кисле молоко або що інше, знов гуляння до 8, коли дають вечерю, а по вечері, о 10, спати. Їм доволі багато, більше, ніж удома» (6, 94).
Того ж самого дня в листі до Аплаксіної він описує свій розпорядок дня майже тими самими словами: «…встаю в 6, гуляю до 8. Завтрак (основательный) и опять гуляю до обеда, до 1 часу. Потом гуляю до 8 вечера, с промежутком в 4 на еду. В 8 ужин, в 10 спать»[967]. Як бачимо, єдина відмінність цього звіту — нема деталей харчування.
І знову лист до дружини, 6 липня 1908 р.: «Почуваю себе добре, хоч вчорашній обід був для мене незвичайний: сардини, балик, мариновані карасі, раковий холодець, мед (такий, що п’ють)» (6, 98).
Перелік цитат аналогічного змісту можна продовжувати. В листах до Аплаксіної, писаних у ті ж самі дні, кулінарна тема звужена до згадки про брак або присутність апетиту. Він обох благає писати якнайчастіше, обом посилає поцілунки, обом скаржиться на самотність і пропонує зустрітися в Києві, до якого з маєтку Чикаленка чотири години їзди.
Коцюбинський кілька разів проводив літні канікули, а останнього разу й зиму в Італії, на острові Капрі. З часом його подорожі ставали все довшими, відповідно, листів до обох жінок писалося все більше і більше. Зазвичай до Капрі він їде через Львів, Відень, Венецію, Флоренцію, Рим, Неаполь або ж пароплавом із зупинками в Греції, Туреччині та в різних італійських портах. З усіх зупинок і, звичайно, із самого Капрі Коцюбинський пунктуально пише листи до Олександри і до Віри, які відсилаються одночасно і знову майже буквально повторюються, за винятком деяких деталей, а також мови: до Віри листи українською мовою, до Олександри — за кількома винятками, російською.
Коцюбинський уже в 1906 р. знає, що всі його хвороби, від яких він постійно шукав ліку і вдома, і в Італії, викликані роздвоєністю його життя. «Невозможность часто видеть тебя, невольная разлука и неудовлетворенность такой раздвоенной жизнью, какой теперь приходиться жить мне, — все это подчас страшно измучивает меня — и в этом моя болезнь»[968], — пише він до Аплаксіної. Він не зміг розв’язати цей життєвий вузол, який із часом усе тісніше затягувався. Почуття подвійності життя і внутрішньої безнадії проступає часом у листах до сторонніх людей. До Чикаленка: «…в останні часи напав на мене такий сум, така безнадія, що все стало байдужим. Не знаю, може, серце тут винне, а може, щось інше, довго було б писати й нелегко писати…» (7, 116). Слово «серце» можна розуміти в буквальному і в фігуральному сенсі. Його подорожі, які ставали все довшими і
