Теорія літератури - Соломія Павличко
Його листи і записки до Аплаксіної переповнені почуттям, навіть пристрастю. Бачити, цілувати, обнімати, просто бути з коханою жінкою — його найбільше бажання. Однак його любов досить егоїстична. Любовний дискурс листів до Аплаксіної — не тільки і не так «я люблю тебе», як «люби мене», «не забувай мене», «пиши, що любиш». Або: «Я считаю себя очень счастливым, имея такого хорошего друга, зная, что для меня бьется и живет такое любящее сердце»[969]. Або: «Все будет хорошо, люби только меня, остальное неважно»[970]. Навіть його вітання з днем народження позначені цим егоїзмом: «Мне кажется, ты родилася для того, чтобы наши души могли встретиться на нашем земном пути и слиться в одном большом чувстве…»[971]
Письменник, чоловік навіть не приховує того, що в Аплаксіній шукає окраси для свого життя, стимулу своїх почуттів і своєї творчості: «Если великий Данте имел свою Беатриче, то пусть позволено будет мне, обыкновенному смертному, иметь свою Беатриче-Шурочку, любовь которой зажигает во мне огонь и согревает сердце. Вот сейчас — мне хочется прижать твои руки к моему сердцу и с благодарностью, с глубокой радостью поцеловать их за то, что они дали мне счастье, оживили и украсили мою жизнь»[972]. Очевидно, Аплаксіна іноді підозрювала його в егоїзмі, адже він відповідав їй: «…я все думаю, что ты не считаешь меня холодным эгоистом, думающим всегда только о себе»[973].
У цілій низці листів із Капрі (1911 р.) Коцюбинський описує Аплаксіній своїх численних прихильниць, які приносять квіти, записки, а також залицяння до нього італійських жінок. І справа не тільки в тому, що він любить увагу до себе, хоч і часто зауважує, що товариство його обтяжує, — він свідомо пробує викликати ревнощі і заздрість Аплаксіної. Очевидно, вона дорікає йому, а він запевняє, що вона не має підстав для ревнощів.
Крім того, любовний дискурс Коцюбинського парадоксальним чином позначений дидактизмом. Він звертається до Аплаксіної майже з моралізаторськими закликами: «Не бойся разочарований, люби и береги нашу любовь. Любовь надо беречь»[974].
Коцюбинський обсесивно стежить за своїм організмом. Їжа, як дозволяють припустити його листи до дружини, є основним інтересом його життя. Від їжі залежить тілесне здоров’я, а від нього — духовне. Від останнього ж — можливість думати і творити. Він невтомно описує Вірі найменші деталі свого стану, апетиту, вигляду, режиму, шлунка («добрий шлунок» або «поганий шлунок» — незмінна деталь кожного листа, він стає своєрідним фетишем, яким буває хіба що для дітей молодшого віку). Віра, його дружина, яка в молодості була революціонеркою, судячи з їхнього листування, не просто прийняла патріархальний розподіл ролей у сім’ї, — в своєму шлюбі вона почала виконувати роль матері свого чоловіка. Їй належалося, зокрема, приймати фізіологічні звіти про те, як йому їлося і як по тому працював його шлунок. Що ж до самої матері, то вона зіграла в житті Коцюбинського особливу роль. Стосунки Коцюбинського з матір’ю і їхній вплив на формування його особистості та творчості мали б стати окремою темою психоаналітичного характеру. В рамках цієї статті зазначу, що Коцюбинського з матір’ю пов’язували близькі стосунки в його дитинстві та юності, через неї він у молодості кинувся на батька з ножем, а після його одруження вона жила з ним та його родиною. В час його від’їздів нею опікувалася Віра.
На Капрі Коцюбинського захоплює природа, краса пейзажу, чистота, але так само і їжа, про яку він звітує з бухгалтерським педантизмом: «…Годують три рази в день: вранці 2 чашки какао, або кави, або чаю, масло, мед. В 12 1/2 сніданок з 2 страв (одна м’ясна), сиру і фруктів. В 7 1/2 обід з 5 чи 6 страв. Все смачно і дуже по-панськи. За це все я плачу 6 лір на добу, себто 37 к. х 6 = 2 р. 22 к. Так дешево — трудно і уявити собі…» (6, 124).
Ще один лист із Капрі, того ж самого 1909 р: «Хоч у Відні я й не був у лікаря, проте знав, що буду почувати себе добре на Капрі, — і справді так воно вийшло. Каву і вино я покинув пити. П’ю часом трошки вина, що називається „Вермут Торіно“, — се солодке, смачне вино, настояне на ароматичних гірських травах і таке корисне для шлунка, як „Сан-Рафаель“, тільки дешеве. Замість кави п’ю какао, дві великі чашки щоранку, з маслом, медом і докторським хлібом. Молока не п’ю, бо не треба. Тут так добре годують, що більше їсти не можу. Сплю добре…» (6, 134).
Листи з Капрі 1910 і 1911 р. наповнені аналогічними за детальністю звітами про з’їдене і випите. До Віри з пароплава, Константинополь, 6 червня 1910 р.: «Годують нічого собі, в 11 сніданок з 4 страв, в 6 1/2 обід з 6 страв, фрукти і кава. Дають і вино. Тільки вранці погано, бо дають чорну каву. Мушу замовляти собі какао і молоко, і за це окрема плата» (7, 17).
9 червня 1910 р., по дорозі з Салонік до Афін, з того ж самого пароплава: «Готують тепер зовсім порядно, на сніданок 4 страви (суп, конче, сир, вино, фрукти). На обід 6 — 8 страв, вино, фрукти, чорна кава. Сплю часом і вдень, спочиваю» (7, 21).
Нарешті, з Капрі 16 червня 1910 р.: «Годують так смачно, гарно і гігієнічно, що і слів нема на похвалу. Ще кращий кухар, ніж торік. Трохи мало дають, але я не голоден, бо страв багато» (7, 24).
В усьому іншому — описах природи, народних свят, подорожі з Горьким на яхті і т. і. — листи до обох жінок майже точно повторюються. А деякі з них цілком ідентичні. І все ж в одному з листів до Аплаксіної він не витримав і поринув у свою улюблену гастрономічну тему:
«Спрашиваешь, чем я питаюсь, есть ли здесь фрукты. Остров славится фруктами на весь свет. Ежедневно ем апельсины,
