Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Але гординя опосіла асурів, вони стали неправедно жити, перестали шанувати старших і предків, кривдили жерців і богів. Тоді Індра, цар богів і ватажок небесного воїнства, разом із раттю марутів — божествами вітру й бурі (мариці «Влесової книги», Стрибожі внуки «Слова о полку Ігоревім»), обложив Тріпуру. Асури легко відбили напад, і боги стали просити Шіву покарати знахабнілих асурів. Той пообіцяв допомогти.

Індра вдруге підступив до Тріпури й знову кинувся на приступ. Закипіла страхітлива січа, за якою Шіва спершу тільки спос<378>терігав. Асури гинули тисячами, але чаклун Майя утворив чарівну водойму — її вода оживляла загиблих асурів, і ті знову завзято кидалися в бій. Бог Вішну проник у Тріпуру й осушив водойму, але Майя зробив так, що місто раптом поринуло в океанські води і виринуло вже на іншому, західному краю океану. Індра й військо подалися туди й знову пішли на приступ. І знову невдало. Тоді Шіва підняв свого грізного лука, поклав на тятиву вогненну стрілу й пустив у місто. За мить у високості розлігся оглушливий вибух, небо осяяло моторошне полум’я, вода довкола закипіла й заклубочилася густою парою. Асурська твердиня запалала смолоскипом. Уцілів лише Майя — Шіва зважив на його колишні подвижницькі заслуги й випустив із палаючої Тріпури. Він оселився далеко на краю світу і вже ніколи не воював з богами. А руїни Тріпури опустилися на морське дно (МДИ, 218–229).

Уявлення про залізне, срібне й золоте міста асурів сходять іще до вед, які розміщують їх на небесах. Вже ведійські міфи мовлять, що ці три міста руйнує Рудра, попередник Шіви. А Рудра тотожний слов’янському Родові. У зв’язку з чим привертають увагу назви Трипілля, Родень, Тараща, які перегукуються з назвами й персонажами індійського міфу. В українських і слов’янських казках часто йдеться про золоті, срібні й залізні міста, царства тощо.

Тріпура символізує Всесвіт, тобто Три світи, але в негативному аспекті — так вважають дослідники. Ці три світи у ведах уособлюють асури, старші брати девів, з чого можна виснувати, що асури — первісні матріархальні боги. Бо матір’ю асурів вважається Дану, через що асури ще називаються данави. Інша назва ядавів теж данави, а літописних ятвягів — дайнови. Дану тотожна нашій Дані, теж пов’язаній з водною стихією, імена обох збережені в назвах українських річок — Донець, Дунай, Дністер, Дніпро. Дану — й матір найголовнішого асура, Врітри, битва з яким Індри складає основний зміст «Ріґведи», довкола цього сюжету зосереджені ведійські й епічні сюжети. Врітру український фольклор знає як злого царя Ворота, Верета або Воротаря.

У ведах асури зображені змієподібними істотами, що втілюють ворожі людям природні сили. Як і боги, вони володіють надлюдськими здібностями, вміють чаклувати й прибирати різних подоб, ставати невидимими тощо. Боги-деви й асури-демони — нащадки бога-творця Брахми. Та коли Брахма, за міфом, стомлений творенням світу, відпочивав, асури підступно захопили владу. <379> Могутні й мудрі, вони мають незліченні скарби, сховані в гірських печерах.

Восьмим сином Брахми був Бгріґу, син якого, мудрий Ушанас Кав’я став неперевершеним чаклуном, верховним жерцем і наставником асурів. Плем’я бгріґу згадується в «Ріґведі». Його відомий індійський мовознавець Суніті Кумар Чаттерджі, з ініціативи якого давньоукраїнська епічна пам’ятка «Слово о полку Ігоревім» побачила світ бенгальською мовою, пов’язує з фрігійцями. Дочкою саме Ушанаса Кав’ї, що звався і Шукра, була Деваяні, мати Яду, родоначальника ядавів, з яких походили Крішна й Баладева (детальніше див.: ТРС, 51–57). Ушанас Кав’я — владика планети, названої за його другим ім’ям Шукра (європейська Венера).

Інший міф розповідає, що Шукра очолював асурську рать, коли деви й асури билися за Тару-Зірку, дружину Брихаспаті, наставника богів, яку викрав Місяць-Сома. В ареалі Сквири є Тараща, назва якої перегукується з іменами Тара й Тарака (сини асура Тараки, що звели три міста, об’єднані потім у Тріпуру-Тримісто). А неподалік Таращі — Трипілля, назва якого означає «Три міста», а не «Три поля» чи «Три пілі» (болота), як вважається. Тим більше, що в Україні маємо низку міст із піль (Бориспіль, Вишнопіль, Костопіль, Краснопіль, Миропіль (пор. Миргород), Тернопіль, Ямпіль). Місяць у санскриті Чандра, а неподалік Таращі й Трипілля, є річка й село Шандра. У цьому ж ареалі й інші топоніми виразно індоарійського забарвлення: Панікарча, Родень, Райгородок, Самгородок, Умань, Халеп’я тощо.

Індійський Ушанас Кав’я має в «Авесті» свого двійника — Каві Усана, інакше — Кей Кавуса або Кей Ковуса. За зороастрійськими текстами, Каві Усан розбив безліч девівських фортець (в іранській міфології, на відміну від індійської, деви — негативні персонажі, а ахури, індійські асури — позитивні) і звів сім палаців: один золотий і по два срібні, залізні й кришталеві. Особливістю їх було те, що вони повертали молодість тим, хто в них увіходив. Піддані Каві Усана провадили праведне життя, що не подобалося девам. Тож вони чинили всілякі підступи, аби збити людей з пуття й зробити Каві Усана ворогом Ахурамазди. І це спершу вдалося. Каві Усана опосіла непомірна пиха, й він забажав дорівнятися до богів. Ахурамазда на перший раз простив йому цей гріх, але той удруге спробував дістатися небес, і знову невдало. У «Шахнаме» Кей Ковус, тотожний Каві Усану, піднімається до небес на троні, до якого прив’язані орли. Ормазд (Ахурамазда) посилає Нер’ясангха (Нарасінха, «Людино<380>лев» — в індійській міфології земне втілення Вішну в подобі Людинолева) покарати Кей Ковуса, але той щадить його. Потім Кей Ковус, повіривши злій намові, проганяє свого сина Сіявахша (Сіявуша) і вбиває священного бика, охоронця кордонів між іранцями й туранцями (турами). Та врешті-решт перестає грішити й праведно править до самої смерті, проживши 150 років.

Ім’я Сіявахш/Сіявуш означає «Чорний Самець», «Чорний Бик». В Україні є річка Сиваш — притока Сіверського Дінця і Сиваш — затока на заході Азовського моря, давньої Меотиди, біля якої жили меоти, племена, що розмовляли індоарійською мовою. В українців сьогодні побутують прізвища Сиваш, Сивашук (Сивачук), Сивашенко (Сиваченко) тощо. Іранському імені Сіявуш значеннєво тотожні українські прізвища Чорновіл і Чорногуз (від gud — «бик»). Притокою того ж Сіверського Дінця є Чорний Жеребець, друга назва якої — Красний Жеребець. Що засвідчує не лише спільні