Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Синонімом до pura в «Ріґведі» виступає іменник dahi (двічі), досл. «насип», «вал», «гребля», що підтверджує: пура обносилася земляними або глиняними валами. Ще один синонім — durga, досл. «неприступна», «недосяжна», «важкопрохідна», тобто «фортеця», «твердиня», «гора» (Дурґа й ім’я богині-воїтельки, дружини Шіви-Рудри). Тож pura в семантичному ряді слів на означення поняття «фортеця» має незаперечну перевагу. Синонімів до pura небагато й вони рідковживані. Та оскільки від розуміння цього терміну в «Ріґведі» багато в чому залежить періодизація історії Давньої Індії, а надто — уточнення хронології і шляхів просування ведійських аріїв з місць першопочаткового замешкування, доцільно поглянути й на деякі інші факти.
Учених-філологів зацікавило, як і з чого зроблена фортеця-пура і чи відповідають описи її в «Ріґведі» могутнім цегляним укріпленням долини Інду, тобто міст Мохенджо-Даро й Хараппи. Питання ж, кому належали ці фортеці, відходило на задній план, бо відповідь видавалася очевидною — неарійським племенам, тобто автохтонам Індії, опір яких аріям довелося долати. Вже згадуваний В.Рау слушно зауважує, що коли Індра справді руйнував земні, а не небесні фортеці, щоб захопити худобу й скарби, то ці фортеці належали тим, хто за матеріальною культурою стояв урівень з ведійськими аріями, а якщо й поступався, то незначною мірою.
1983 року дослідник А.Парпола висунув нову й дещо незвичну гіпотезу. За ним, племена ворогів Індри, яких «Ріґведа» називає даси, дасью та панії і які досі вважалися носіями неіндоєвропейських мов, насправді — перша хвиля арійських племен, які близько 2000 р. до н.е. прийшли в Північно-Західну Індію. На підставі найновіших археологічних матеріалів їх слід вважати представниками епохи бронзи в Марґіані й Бактрії. Близько 1800 р. до н.е. цю першу хвилю відтіснила на периферію друга хвиля аріїв — творців «Ріґведи», які теж прийшли з пів<384>нічного заходу. Поступово культури й релігії цих двох хвиль перемішалися. І розподіл індоарійських мов на території Індії, таким чином, пояснюється послідовністю двох міграційних хвиль індоарійців. Друга міграційна хвиля відтіснила на периферію першу хвилю, через що й мови поділилися на дві групи: внутрішню (західна мова хінді, пенджабська тощо) й зовнішню. За Парполою, мова дасів була індоєвропейська, а що дасів відтіснили на периферію пізніші ріґведійці, то й мова дасів належить до зовнішньої, периферійної групи. Цю мову можна розглядати як прото-маґадгі, вона відноситься до крайнього східного регіону Індії. Дослідник знаходить у цій мові риси, властиві пракритам (СВР, 223–224).
Мова маґадгі — одна з форм пракриту, якою в часи Будди (VI ст. до н.е.) розмовляли в державі Маґадга (нині південна частина штату Біхар). Граматисти відзначають кілька характерних особливостей цієї мови: вживання тільки одного шиплячого ш замість трьох у санскриті, серед них і с, вживання л замість р, наприклад, ладжа замість раджа — «цар», nale замість nara — «чоловік», «муж» тощо. Таке явище, втім, властиве й слов’янським мовам: санскр. dirgha — рос. долгий, укр. довгий, санскр. vrika, хінді vrik — рос. волк, укр. вовк, санскр. tarka, рос. толк, укр. товк, санскр. purna, рос. полный, укр. повний (нагадаємо, що саме з цим санскритським прикметником пов’язане pura, pur, відбите в назвах українських міст як піль). Зазначимо, що індоарійським мовним реліктам із Північного Причорномор’я теж властиві пракритські риси.
А.Парпола не розрізняє різних груп ворогів Індри, він об’єднує дасів, дасью та паніїв. Фортеці-пури належали дасам і дасью, але не паніям — про це в «Ріґведі» нічого не мовиться. Зате добре відомо, що панії пов’язані з горою, де вони переховують корів, яких прагне Індра та його воїнство. Припускається, що це назва протодравідійського племені, і це нібито засвідчують не лише мовні дані, але й міфологічні паралелі в культурі сучасних ґондів. На сьогодні дослідники схильні вважати, що європеоїдні раси з’явилися в Індії з приходом дравідів (дравірів), які представляли три расові підвиди: протосередземноморський, власне середземноморський і східносередземноморський. У расовому відношенні вони схожі з насельниками Малої Азії і Давньої Греції (часів Егейської культури). Передбачається, що саме вони створили Індську цивілізацію (Мохенджо-Даро, Хараппа), а згодом поширилися по материковій Індії, відтіснивши представників нег<385>роїдної раси (КЭ, 27). Сучасних біхарців, насельників давньої Маґадги, учені схильні відносити якраз до середземноморського расового типу.
Цікаві археологічні аргументи, які наводить Парпола, а також дані археологічних розкопок останніх десятиріч. Дослідник відзначає, що вторгнення в Індію завжди відбувалися за одним сценарієм: прибульці спершу утверджувалися в Центральній Азії і в східних районах Іранського нагір’я, а тоді поширювалися на Північно-Західну Індію. Даси — перша хвиля аріїв та ведійські арії — друга хвиля чинили так само. І звідки б не прийшли ведійські арії, вони мусили зустріти дасів і паніїв уже в Бактрії. А саме в Бактрії та Маргіані археологи виявили сотні укріплених поселень, серед них і з коловими валами, датовані ІІ тис. до н.е. (СВР, 225).
На сучасному етапі археологічна наука вважає, що андронівська культура, сформована в середині ІІ тис. до н.е. й поширена на величезних просторах Євразії — генетична попередниця індоарійських племен. Останні археологічні дослідження в Південному Заураллі й Північному Казахстані начебто свідчать на користь цієї гіпотези. В епоху бронзи, передуючи андронівській культурній спільності, на Південному Уралі існувала так звана «країна міст» — система давніх укріплених споруд, дослідження яких почалося в 60–70 рр. ХХ ст. Це кілька десятків укріплених поселень і численних могильників, найвідоміше серед яких — Сінташта, в назві якої дехто вбачає прямий зв’язок з етнонімом сінди. Зазначимо, що принаймні дві Сіндики існувало й на теренах історичної України: одна — на Таманському півострові, а друга — в низів’ях Дніпра, так звана Сіндська Скіфія. 1987 року на р. Велика Караганка аерофотозйомка відкрила ще одну важливу пам’ятку — Аркаїм.
Ці укріплені поселення цікаві тим, що схожі на дасівські фортеці в «Ріґведі». За аерофотозйомкою, «міста» мають різноформне планування: овал, коло, квадрат. Із них найдавніша форма — овальна, а колова й квадратна з’являються пізніше. Найчіткіше планування в Аркаїмі: три концентричні окружності (добре збережені дві), утворені захисними стінами з колодяних клітей, заповнених грунтом із додаванням вапна. Іззовні вони
