Акупунктура міста - Жайме Лернер

Наприклад, площа Вогезів у Парижі, без сумніву, завдячує своєю красою неперевершеним будинкам, що її оточують.

Або ж Ґрамерсі Парк у Нью-Йорку, що оточений будівлями і тісно межує з входами до кожної з них.

Оточені спорудами нью-йоркські площі належать мільйонам. Незважаючи на невеличкі розміри, на кожній з них завжди знайдеться щось особливе і варте уваги.

Натомість великий ансамбль будівель площі на околицях Парижа або ж житловий комплекс у Бразилії, здається, не належать нікому.

Зате на маленькій італійській площі ти почуваєшся частиною міста, і це беззаперечно відразу закарбовується у твоїй пам’яті.

А на одній з найменших площ світу, Пляс де Фюрстенберґ, виникає відчуття, що вона належить лише тобі.

А як щодо парків? Скажімо, таких величезних, яскравих, насичених, як Ґолден Ґейт Парк у Сан-Франциско, комфортних і видовищних.

Або ж парків, що їх оточує природний пейзаж, як, наприклад, Атерру ду Фламенґо в Ріо-де-Жанейро, чи французьких парків, що створюють місця та перспективи для спорудження таких пам’яток, як сад Тюїльрі.

Або парки в обрамлені будівель, як Централ Парк у Нью-Йорку.

Привітні до людей англійські парки, а також парки, що немов справжні собори, як Ботанічний сад у Ріо-де-Жанейро чи масиви канделябрів араукарій у Парку Баріґуї в Курітібі.

Також мене від душі зачаровують маленькі дворики, характерні для французьких готельчиків, такі, наприклад, як патіо паризьких готелів «Де Л’Аббеі» чи «Реле Крістіне».

Або ж іспанські патіо з їхніми дивовижними фонтанами, що карбують хвилини, чи патіо «Пелорінью» у місті Сальвадор — різнокольорове і зі своїм неповторним запахом.

Мені дуже не подобаються пам’ятники видатним особам, що не викликають жодної симпатії і до того ж набагато вищі за людський зріст і з написами, зверненими до всього народу.

Набагато кращою є прихильна акупунктура. Так, відомий міський американський дизайнер Аллан Якобс запропонував створити вулицю статуй, де кожен охочий за окрему плату може замовити собі скульптуру когось із друзів чи родичів, увіковічнивши їх у такий спосіб. Завдяки цьому ви вже тепер можете добре провести час у компанії майбутніх пам’ятників.

Важливо не забувати також і про скульптури-бюсти. У місті Курітіба польська громада хотіла фінансувати створення скверу «Боске-ду-Папа» на честь візиту Івана Павла II до столиці штату Парана. Зрештою, вирішили замовити скульптуру Папи в асистента відомого скульптора П’єтро Барді.

Того важливого дня всі були на відкритті: губернатор, чиновники та я як мер Курітіби. Лунала відповідна жива музика, величезне покривало запинало статую, яку ще ніхто не бачив.

Музика раптом додала інтриги в очікування. Під барабанний бій підіймається покрив і з’являється статуя Папи. Це був жах. З очима із синтетичної смоли Папа був схожий на демона Еху з афро-бразильського культу. Достоту моторошне видовище.

Музиканти намарно намагалися врятувати ситуацію. Старенька полька, яка стояла попереду шокованого натовпу, немов багнетом, розмахувала своєю сонцезахисною парасолькою, готова була негайно вчинити самосуд над автором скульптури.

Конфлікт серед польської громади мав кілька напружених моментів. Це було схоже на асамблею Організації Об’єднаних Націй. Вони організували цілу комісію, що звернулася до мене з проханням демонтувати статую, але я їм відмовив. Хто я такий, щоб критикувати витвір мистецтва?

За декілька тижнів я таки спромігся на соломонове рішення. Ми спробували рослинністю прикрити статую, попереду якої, за сприяння польської громади, на двох пластинах було прикріплене горельєфне зображення Папи. За другої спроби було докладено максимальних зусиль, щоб зображення відповідало образу Івана Павла II.

Здавалося, проблему залагоджено і статую маскуватиме горельєфне зображення, якщо лише з нею не станеться якогось дива. Новина про «чудо» стрімко поширилась, і люди тільки й мріяли про благословення. А зараз про статую всі забули.

Протягом багатьох років у мене виробилася звичка в кожному місті, незалежно від мети подорожі, письмово складати план дій. Це дає змогу не розпорошуватися на зайві речі, а якнайкраще ознайомитися з усім, що мене цікавить у місті, з тим, що в ньому відбувається і що справді варте моєї уваги. Бо іноді я по два чи три дні в Нью-Йорку чи Парижі гаяв лише на те, щоб просто довідатися про всі новинки.

Тож я вирішив намалювати мапу на аркуші паперу. Це був мій особистий спосіб зрозуміти місто. На звороті я докладно розписав план дій, зазначив готелі, ресторани, розклади, виставки, словом, усе, що я не міг оминути, як-от концерти чи вистави.

Згодом деякі друзі почали позичати мій гід-нотатник. Повертаючись зі своїх мандрівок, вони віддавали мені копію, дописавши туди нові місця чи події, що їм їх вдалося відвідати. Так, мій гід-нотатник щоразу оновлювався.

Не забуваймо і про дітей, вони теж потребують такого гіда-нотатника. Це може бути картонна обгортка шкільного зошита, де діти мали б намальовану мапу міста, щоб з її допомогою його пізнавати. На звороті карти діти могли б зобразити те, що їм найбільше подобається, й обмінюватися цією інформацією з друзями. Або ж це могла б бути навіть рельєфна мапа, маленький макет штату, і діти могли б уявити, який він, запам’ятати основні річки та географічні об’єкти. Ця мапа була б набагато корисніша, ніж, скажімо, правило спільного знаменника, що й досі мені не знадобилося.

Яка, на вашу думку, акупунктура зарадила би надлишковому рівню холестерину в місті? Гаразд, спершу з’ясуймо, про яку недугу йдеться. Міський холестерин — це хвороботворні накопичення в наших венах і артеріях від