Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Ця назва до певної міри підтверджує, що назва першої фортеці на Дністрі могла означати українською Біла Вежа. Тобто оригінальна назва печенізької фортеці мусила мати другий компонент із значенням «фортеця», як і в назвах інших п’яти фортець. Серед печенізьких фортець на Дністрі є Кракнаката, назва якої тлумачиться як «Фортеця Крішни», тобто вона пов’язується з Крішною, божеством, дуже популярним у Раджастхані (Індія) й у раджпутів, з якими виявляють спорідненість печеніги й половці. Крішна та його імена рясно відбиті в прізвищах запорозьких козаків і сучасних українців, його знає «Влесова книга» під іменем Кришень. А поклоніння Крішні невіддільне від поклоніння його старшому братові, землеробському божеству, що має імена Баладева, Балавіра, Баларама, Балабгадра чи просто Бала (санскритські форми). І його імена рясно відбиті в запорозьких козаків і сучасних українців, особливо Бала (хінді Баль), Балавіра (хінді Бальвір, пендж. Балбір), Баладева (хінді Бальдев). Вони відбилися в українських прізвищах як Баль, Бальвір, Балвір, <354> Балбир, Балбиренко, Болудей і Білдей (про ці прізвища див. окремі статті). Ім’я Балодей фіксується в боспорських написах ІІІ століття, з чого й висновок, що в Боспорському царстві знали божество і ім’я Балодей (дей тут споріднене із санскр. дева, хінді дев — «бог»), і божество під таким іменем — тобто Баладеву, старшого брата Крішни.
Тому правомірне припущення, що як назва Кракнаката пов’язується з Крішною, так і назва Аспрон пов’язується з Баладевою. Тим більше, що ім’я Баладева має двояке тлумачення — і «Могутній бог» (санскр. bala, bal — «сила», «міць», «могутність»), і «Білий бог», «Білобог». За міфами, Крішна й Баладева народилися від чорної і білої волосини бога Вішну, тому їх іще називають Чорнобог і Білобог. Чорнобог-Крішна вважається воїнським і пастушницьким, а Баладева-Білобог — землеробським божеством, атрибут і зброя якого — плуг. Цю особливість відбивають імена Баладеви: Халадгара (сучасні чоловічі імена Хальдгар, Хальдар, Халдар) — «Плугодержець», Халабгріт (суч. Хальбгріт) — «Плугоносець», Халаюдга (суч. Хальюдга) — «Озброєний плугом» тощо (HN, 145).
Тож перший компонент у назві печенізької фортеці на Дністрі, подаваної як Аспрон, з великим ступенем імовірності можна визначити як Бала-Бало-Болу-Біл. Тобто компонент мусить бути той самий, що і в українських назвах Біловіж, Білопілля, Білгород, Білгородка тощо. Зокрема, Білгородка — зараз село в Києво-Святошинському районі Києва на р. Ірпінь, а колись значне давньоруське місто. Назву його виводять від білий + город, з давньоруського gord — «укріплене поселення», «фортеця», яке означало обгороджене поселення, укріплення з вежами й бійницями в товстих мурах (ТСУ, 46–47).
Назви, утворені словосполученням «білий город» поширені по всій території давнього й сучасного розселення слов’ян. Літописи Х — ХIV ст. знають Білгороди в Київській державі, Рязанській і Тверській землях, у Лівонії, в Угорщині, на Дністрі. У польському Помор’ї є Б’ялоград, у Словаччині — Белоград, у Румунії — Белград, у Сербії — Београд.
Така поширеність Білгородів у слов’янському світі спонукає думати про якесь спільне типологічне значення. Названі міста мають високий соціальний статус, тож в основі Білгородів вочевидь лежить не просто означення білий, а щось вагоміше й глибинніше.
Елемент город, град зрозумілий — «місто»: так у давнину називалися укріплені поселення, фортеці, обнесені огорожею, валом, кам’яними чи земляними стінами (від городити, обгороджува<355>ти), а іноді й ровом. Але значення компонента білий тлумачиться по-різному. Одні пов’язують його з водою, мовляв, усі «білі городи» розташовані біля води. Інші пояснюють означення білий у значенні «чарівний», «чудовий», «прекрасний». Треті вважають, що таке означення іде від реального кольору об’єкту. Враховується також соціальне значення означення білий, поширене в топонімії —«вільний», тобто «наділений певними привілеями, пільгами». Скажімо, білим називалося поселення, повністю або частково звільнене від податків, мита тощо. Ще інші кажуть, що це означення може вживатися і як орієнтир, що вказує на північне або західне розташування об’єкта.
У популярній літературі найчастіше пояснюють означення білий у прямому значенні, тобто як барвну характеристику. Так, назва Білгород, що її має обласний центр в Росії, нібито пішла від того, що місто збудоване на білій крейдяній горі. Пояснення досить правдоподібне: місто й справді розташоване серед крейдяних відкладень і здавна відоме добуванням і вивозом крейди. Назву Белград, або Београд, столиці Югославії, пояснюють білим кольором стін міста римської епохи. Вважається, що місто заснували кельти в IV–III ст. до н.е. й спершу називали його Singidun (кельт. dun — «пагорб»). У 33 р. до н.е., завойоване римлянами, назва міста прибрала латинизованої форми — Singidunum. У ІХ ст. місто завоювали слов’яни, і 878 року вперше згадується його слов’янська назва — Білий город, Білгород.
Cинонімом до назв Білгород, Біловіж є Білопіль. Село Білопілля є на Вінничині — саме в ньому зупинявся Оноре де Бальзак, коли їхав до Бердичева шлюбитися з Евеліною Ганською. Місто Білопілля є на Сумщині, на місці колишньої фортеці Вир часів Київської Русі. Вважається, що його заснували 1672 року козаки з Білопілля на Брацлавщині. А брацлавське Білопілля назване так нібито за характером тамтешніх ґрунтів (ЗН, 195).
Цікаві тут назви Білопілля й Вир на означення одного й того самого поселення. Цілком можливо, що Вир — трансформоване первісне вар — «фортеця», «місто», наявне в угорській назві Ужгорода — Унгвар, у назвах Сквира (Сквара), Пустоварівка тощо. Показово, що компонент вар — «фортеця», «місто» й навіть «край» частий саме в назвах раджпутських фортець. Та й сама назва Раджастхан має свій давній синонім — Раджвар, де санскр. sthan — «край», «країна» значеннєво тотожне санскр. var, основне значення якого — «укріплене місце», «фортеця», «замок». Цікаве й те, що компонент вір вхо<356>дить в ім’я старшого брата Крішни — Балавіра (хінді Бальвір, Балвір), де означає «Богатир», «Герой».
