Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Другий компонент в укр. господар тотожний санскр. patar — «захисник», з яким, у свою чергу, споріднені лат. pater — «батько» (в тому числі й духовний), англ. father, іт., ісп. рadre тощо. Тобто укр. господар має компоненти гос+подар, де гос — «усі», «все», а подар — «захисник», «батько». І таким чином, господар дослівно означає «Захисник/Батько всіх/всього».
Санскр. vish із суфіксом va, тобто vishva означає «все», «світ», «всесвіт» (СРС, 608). А це слово надзвичайно активне в творенні імен, позначених високим соціальним статусом. Наприклад, воно наявне в санскритському імені Вішвапалака, де palaka, як і patara, означає «захисник». Тобто ім’я Вішвапалака (хінді Вішвапалак) має значення «Захисник світу», а в переносному розумінні — «Правитель», «Цар». Це воїнське, ба навіть царське ім’я. На слов’янському грунті йому відповідає теж воїнське, а точніше — князівське ім’я Святополк, якщо взяти до уваги, що Свят у цьому імені пов’язане не із значенням «святий», а «світ» (пор. польське swiat). А це ім’я найстаршого із синів Володимира безпосередньо причетне до Вишгорода та його історії. Саме до вишгородського боярства звертався Святополк, прохаючи підтримати його на київському престолі. Саме за наказом Святополка 1015 року, після смерті Володимира були вбиті його молодші брати Борис і Гліб, за що Святополк отримав епітет Окаянний. На честь Бориса й Гліба, перших руських святих, у Вишгороді збудовали спершу дерев’яну церкву, а згодом, 1112 року, звели кам’яну. У «Сказанні про Бориса й Гліба» навіть є «Похвала Вишегороду», де назва ідеологічно переосмислюється й місто називається «вищим і найвищим від усіх», «другим Солунем у руській землі».
Біля села Стайки на Київщині (Кагарлицький р-н), де виявлено поселення трипільської й черняхівської культури, виявлено й давньоруське городище, що його деякі дослідники вважають літописним містом Святополч, заснованим 1095 року київським князем Святополком Ізяславичем.
Санскр. palaka — «захисник» має свої синоніми pala (хінді pal), pana (хінді pan), pati, pa тож є індійські чоловічі імена з цими компонентами: Вішвапа, Вішвапала, Вішвапаті. Іменем Вішвапа означаються Сонце, Місяць і <349> Вогонь, кожен окремо, іменем Вішвапаті, «Всебатько/Всезахисник» — Крішна. Ім’я Вішвадгара, «Вседержитель», має Вішну, функція якого — захищати земний світ, світ людей. На Черкащині є місто Вишнопіль, назва якого цілком може пов’язуватися з Вішну. Жіноче ім’я Вішвадгаріні, досл. «Вседержителька», означає і Землю, як і ім’я Вішвадгена — «Вседійна», «Корова світу» (від доїтися, санскр. dhenu — «корова»).
Ім’я Вішвамітра, що його в індійській міфології має легендарний мудрець, означає українською Всемир або Святомир, Світомир. Проте може означати й «Сонце світу», «Всесонце», оскільки Мітра — індоіранське божество Сонця і Мирного Договору, Миру. Ім’я його й собі відбите в українських назвах — Миргород, Миропіль, Мирогоща, Житомир тощо. В іранській формі Аспамітхар воно двічі зафіксоване в боспорських написах IV–III ст. до н.е.
Одним із 12 синів Володимира був і Вишеслав, який правив у Новгороді. Ім’я це причетне і до Вишгорода, і до індійського імені Вішвашравас, яке означає «Світославний», «Славний на весь світ». Що цілком у дусі висловлювання давньоруської пам’ятки про Вишгород. Санскр. shravas і слов. слава тотожні, тож санскритське воїнське й царське ім’я Вішвашравас тотожне слов’янському воїнському й князівському імені Святослав. Де, як і в імені Святополк, Свят означає «Світ», «Весь світ».
З інших індійських імен на Вішва цікаве ім’я Вішваґоптар, Вішваґоптрі, якими означаються Вішну, Шіва й Індра, божества, шанування яких засвідчено в Україні багатьма фактами. Санскр. goptar, goptri, gopta (пор. сучасні українські прізвища Хопта, Гоптар) також означає «захисник», «цар», первісно «пастух», «захисник корів/землі». Бо й земля, за давніми уявленнями, теж корова, вони обидві — годувальниці людей. Тож ім’я Вішваґоптар теж означає «Захисник світу», воно — двійник індійського Вішвапалак і слов’янського Святополк.
Таким чином, є всі підстави припустити, що компонент Више в слов’янських іменах Вишемир, Вишегор, Вишеслав тощо тотожний компонентові Вішва в індійських іменах й означає «Світ». Він водночас семантично тотожний і компонентові Свят у слов’янських іменах.
Добре відома літописна легенда про Кия, Щека й Хорива та їхню сестру Либідь — її наводить літописець Нестор у «Повісті врем’яних літ». Проте існує ще одна схожа легенда, вже вірменська, з перших віків нашої ери — вона вміщена в пам’ятці «Історія Таро<350>на» (автор її Зеноб Глак) і розповідає про боротьбу між раннім християнством та язичництвом у Вірменії. Стисло її зміст такий.
Двоє князів, які за віщось посварилися зі своїм царем, мусили рятуватися втечею. З ними пішло і їхнє плем’я. Притулок вони знайшли у вірменського царя Валаршака, котрий виділив їм під поселення землю Тарон. Там обоє князів звели столицю й назвали Вішапух. Через 15 років Валаршак за віщось стратив обох князів, а володіння передав їхнім трьом синам, яких звали Куар, Мелтей і Хореан. Згодом брати спорудили на горі Каркея місто, поставили там двох ідолів і стали їм поклонятися.
Ці дві легенди, літописна й вірменська містять чимало спільного. В обох легендах фігурують троє братів: у літописній — це полянські князі, у вірменській — князі з області Палунь. В обох легендах брати споруджують собі окремі міста (Кий, Щек і Хорив — на трьох київських горах). Брати мають схожі імена — Кий і Куар, Хорив і Хореан. Подібна у братів з обох легенд і доля — ті й ті мусили полишити рідні місця й шукати притулку на чужині. Але вірменська легенда, на відміну від літописної, подає одну суттєву подробицю — вона називає батьками трьох братів двох індійських князів, навіть називає їхні імена — Деметр і Гісане. І хоча при детальнішому розгляді з’ясувалося, що Деметр і Гісане насправді двоє індійських божеств, яким поклонялися брати і їхні племена, суті справи це не міняє — в легенди про походження Києва вривається відчутний «індійський»
