Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Друга версія значно ближча до істини. Проте й вона, судячи з усього, несе в собі не первинне, а вторинне значення. Щодо царських чи князівських резиденцій, то вони найчастіше якраз і зводилися на узвишшях, високих пагорбах, навіть на горах чи скелях. Це викликалося насамперед питаннями безпеки — з височини краще помітити наближення ворога і легше боронитися від нього. За первісними уявленнями, цар — посередник між людьми й богами, між землею і небом, він — зв’язуюча ланка між ними. Гора чи пагорб часто-густо були місцем жертвоприносин, а їх здійснював племінний ватажок, князь, у давні часи й жрець. Назва Вишгород, безперечно, мусила відбивати ці уявлення.

Проте індійські й іранські факти свідчать, що назва Вишгород має трохи інше походження і значення. Крім того, не слід забувати, що існує ціла низка слов’янських імен з компонентом Виш: Вишко, Вишата, Вишатич, Вишемир, Вишеслав, Вишезар (також сузір’я Великої Ведмедиці) тощо. Іранці знають Виштаспа — таке ім’я мав іранський цар, котрий при своєму дворі прихистив Заратуштру, засновника зороастризму. Це ім’я деякі іранські мови передають як Гуштасп, а грецькі джерела — як Гістасп.

Однією зі столиць перського царя Шапура ІІ був Вішапур, або Бішапур. Чергування в/б досить часте явище в різних мовах (Василь — Базиль, Венедикт — Бенедикт, Веньямин — Беньямин/ Бенджамин тощо). Компонент пур у назві Вішапур із санскриту означає «місто», воно тотожне компоненту піль в українських назвах Бориспіль, Вишнопіль, Костопіль, Тернопіль, Ямпіль, Миропіль тощо. Пур значеннєво тотожне город у назві Вишгород. Тобто назви Вишгород і Вішапур значеннєво тотожні, вони — семантичні двійники.

У тій же Персії, до завоювання її арабами в VII ст., була округа <346> Бішапур, столиця якої теж називалася Бішапур. У Середній Азії, на території давньої Бактрії, було місто Бішкент. Тут кент теж означає «місто», як у назвах Ташкент, Чимкент, Самарканд, Васпуракан, Тмуторакань тощо.

Всі східні Вишгороди, Вішапури, Бішапури й Бішкенти мали високий соціальний статус — вони переважно були царськими резиденціями або столицями. Втім, те саме бачимо й у слов’ян. У Польщі Вишегруд на правому березі Вісли був укріпленим замком польських, так званих мазовецьких князів. У Чехії Вишеград — частина Праги, на правому березі Влтави. Фортеця, зведена тут у незапам’ятні часи, довгий час була резиденцією чеських князів. Не виняток і наш Вишгород — він і собі князівська резиденція, а потім і центр удільного князівства. І теж на високому, правому березі Дніпра, як і його слов’янські побратими.

Що ж означає слово виш у всіх цих Вишгородів, Вісеґердів, Вішапурів, Бішапурів та Бішкентів, у слов’янських і східних побратимів Вишгорода?

У «Ріґведі», найдавнішій писемній пам’ятці індійців, слово vish ужито в значенні «громада», «община», «народ», «плем’я», «підлеглі», «поселення», «місце проживання» (СРС, 606). Воно розвинулося із значення віша як «усе», «всі», «багато». Від віш утворений важливий соціальний термін вайш’ї, яким означався третій стан давньоіндійського суспільства. Усього станів було чотири, існування їх і на терені України засвідчує ще Геродот у V ст. до н.е. До вайш’їв входили землероби, ремісники, торговці, але основу складали землероби, тобто селяни. Цей стан у широкому розумінні й усвідомлювався як «весь народ», «народ узагалі», бо саме селяни складали основне населення країни. Покровителем цього стану був бог Вішну, відомий «Влесовій книзі» (ІХ ст.) як Вишень або Вишній. Колір землеробського стану — жовтий, тоді як жерців-брахманів — білий, воїнів-кшатріїв — червоний, а шудрів — чорний, звідки, очевидно, й «чернь», тобто простолюд.

Вішну-Вишень символізує в тризубі ліве вістря, бо ліве уособлює жіноче начало, Землю, а земля — жінка, мати, годувальниця. Саме захисником Землі є Вішну-Вишень. Інші два вістря в тризубі уособлюють творець світу Брахма (праве) й руйнівник світу Шіва (середнє). Сліди поклоніння цим божествам рясно засвідчені на теренах Давньої України.

Коли землю переповнює зло й несправедливість, Вішну в тій чи іншій подобі спускається на землю, наводить справедливий лад і знову повертається на небо. Най<347>більш відомим і популярним земним утіленням його є Крішна, якого «Влесова книга» знає як Кришень. Імена Кришко, Крешко, Криско та прізвище Кришненко знають запорозькі козаки. Інше ім’я Крішни — Ґопал, Ґопала й собі відбите в запорожців як прізвища Гупал, Гупало, Гупалов, Гупаленко. Прізвища Вишень та Кришень і сьогодні побутують серед українців.

З індійським віш споріднене наше застаріле весь — «село» (пор. вираз городи і весі). Втім, це слово й досі вжиткове в деяких слов’янських мовах, зокрема, польській (wies), білоруській (вйоска, «сільце»). У чехів vesniak означає «селянин». Тобто індійське вайш’ї на означення третього суспільного стану означає селяни. У такому разі назва Вишгород означає не Високе місто, а Місто роду, Племінне місто.

Дослідники вважають, що перші давньоруські міста в їхньому справжньому розумінні виникали саме з племінних центрів, місць перебування племінних ватажків чи князів.

Санскритське віша (хінді — віш) входить у деякі важливі терміни, які знаходять паралелі на слов’янському взагалі й на українському зокрема грунті. Наприклад, термін vishapati — «старійшина», «ватажок роду/громади», «сільський староста». Він розкладається на вже відоме vish, і pati, яке споріднене з укр. батько і рос. батя. Слово pati утворене від санскритської дієслівної основи ра — «охороняти», «захищати», «берегти» (СРС, 386), а ti — суфікс, що творить іменники. Тобто pati дослівно означає «захисник», «охоронець», хоча в санскриті має і значення «велитель», «пан», «хазяїн», «господар», «чоловік» (СРС, 364). Тобто наше батько має первісне значення «захисник», «охоронець» (своєї родини, села, землі). Це ж саме значення має і укр. пан (польське і чеське pan), а також пані — «захисниця», «берегиня», яке має свого санскритського відповідника — patni, у санскриті — «шанована жінка», «добродійка», «дружина» (СРС, 364). Сюди ж відноситься й укр. панна.

Санскритське vishpati тотожне литовському viespatis, яке означає «пан», «господар», а ще — «всевишній», «владика», «бог». На слов’янському грунті, певно, через іранське посередництво (hushpati), прибрало форми господь. Чергування в/г властиве не тільки індоіранським мовам, а й слов’янським. Наприклад,