Метаморфози - Публій Овідій Назон

15 Краще не може, ніж я, трав'яним перевтілений соком!

16 Щоб не ховати від тебе, однак, свого шалу причини,—

17 На італійському березі, проти Мессанських укріплень

18 Скіллу я вгледів якось. Переказувать сором, богине,

19 Як я принижувавсь, як умовляв, заслуживши… погорду.

20 Ти ж, коли влада якась є в піснях заклинальних, — до пісні

21 Губи святі розтули; а коли мають дію сильнішу

22 Трави, — звернися до трав, підшукай незрадливу, надійну.

23 Не лікування потрібне мені, не загоєння рани,—

24 Ні, хай триває мій жар, тільки ним хай перейметься Скілла!»

25 Ну а богиня, — ніхто не спалахував серцем так часто

26 Серед жінок, як вона; чи в самій приховалась причина

27 Палу того, чи в Венері, бо ж батько, було, її видав,—

28 Главкові мовить таке: «Домагатись тієї, що втіхи

29 Прагне сама, що й однако розпалена, — все-таки краще.

30 Вірю, ти гідний, щоб, не набиваючись, бути жаданим;

31 Тільки надію подай — і жаданим, повір мені, будеш!

32 А щодо вроди, то нею, без сумніву, можеш гордитись:

33 Я от, скажім, і богиня, й дочка променистого Сонця,

34 Я, що могутністю трав і пісень заклинальних могутня,

35 Хочу піддатись тобі! Погордуй гордівницею; скромній

36 Тим же сплати — й з обома розквитаєшся вчинком єдиним».

37 Главк же спокусниці: «В морі скоріше дерева ростимуть,

38 А верхогір'я стрімкі позатягує водорость мокра,

39 Ніж, поки Скілла жива, я тягтись перестав би до неї!»

40 Кірку взяла тоді злість. Не в силах помститись на ньому —

41 Главка ж любила-таки! — завзялася на ту, якій щойно

42 Він перевагу віддав. Затаївши зневажену пристрасть,

43 Зараз же, соком налиті страшним, розтирає відьомські

44 Трави й, мішаючи їх, заклинання Гекатині шепче.

45 Ось, голубою накидкою вкрившись, вона виступає

46 З-поміж улесливих звірів своїх ізсередини двору.

47 В Регій верстаючи шлях, у місто, що проти занклейських

48 Скель, незабаром торкнулася хвиль неспокійного моря.

49 Мов по твердому піску побережному, так вона легко

50 Синяву моря глибінь перебігла сухою ногою.

51 Тиха та скромна була під навислою скелею заводь —

52 Скілли улюблений схов. Од запеклості неба і моря

53 Німфа тікала туди, коли сонце, підбившись найвище,

54 Тіні гірських верховин і дерев найкоротше втинало.

55 Води затону цього каламутить богиня; отруту

56 Ллє чародійну туди і шкідливого кореня соком

57 Скроплює, й тричі по дев'ять разів повторяє, чаклунка,

58 Темні, лиш їй зрозумілі слова заклинальної пісні.

59 Скілла прийшла і пірнула до пояса в води затону.

60 Раптом, жахнувшись, довкіл живота свого бачить, неначе

61 Звірі якісь гавкотять. Як повірити їй, що ці пащі —

62 Їй же належать тепер? Утекти, захиститись, відбитись

63 Хоче від лютих собак, але всюди з собою їх тягне.

64 Мацає поперек, ноги і стегна, усе своє тіло,—

65 Що не мацнула б, однак, — натрапляє рукою на хижі

66 Пащі й на пащах стоїть; животом, що наїжився ними,

67 Лоном, боками — на спини таких же натискує звірів.

68 Плакав закоханий Главк. Одвернувся від Кірки, що стільки

69 Злоби у зілля своє, помстившись над Скіллою, вклала.

70 Скілла ж лишилася там, і чаклунці при першій нагоді

71 Теж допекти постаралась, Улісса позбавивши друзів.

72 Потім ще й судна троянців на дно мала намір пустити,

73 Стала, проте, стрімчаком, що, зметнувшися грізно над морем,

74 Там височить дотепер; оминає його мореплавець.

75 Ось мимо Скілли й Харібди жадливої провеслувавши,

76 Тевкри зітхнули полегшено. Вже й побережжя Авсонське

77 Мріло, та вітер відніс їх аж ген до Лівійського краю.

78 Серце й свій дім там відкрила Енеєві жінка з Сідона,

79 Що розвела, приголомшена зрадою мужа-фрігійця,

80 Вогнище, ніби для жертви богам, і на ньому, шалена,

81 Впала на меч гостролезий: підманута — всіх підманула.

82 Геть од піщаних земель і від міста нового подавшись,

83 В Ерікс прибув і, зустрівши Акеста гостинного знову,

84 Жертви складає Еней і вшановує батька могилу.

85 Судна, що мала спалить їх Іріда з веління Юнони,

86 Він одв'язав і покинув мерщій володіння Еола,

87 Землі, де сірка димить, і шпилі Ахелойових дочок,

88 Вабних Сирен; а судно, що стерничого втратило в морі,

89 До Інаріми наважився вивести, і до Прохіти,

90 Й до Пітекуз головерхих, що мають від жителів назву.

91 Батько богів у свій час, до лукавих і хитрих керкопів,

92 До віроломного, підлого роду ненависть відчувши,

93 Їх у мерзенних тварин замінив, але так, щоб те плем'я

94 Схоже було на людей і не схоже на них одночасно:

95 Тіло немов обрубав їм; кирпатого носа приплюснув;

96 Наче прим'яв та порізав старечими зморшками лиця;

97 Від голови аж до ніг повкривав їх рудавою шерстю.

98 Там же й селитись велів, перед тим одібравши їм мову,

99 Щоб занімів їх язик, що годився лиш для віроломства.

100 От вони й скрикують хрипло раз по раз, немов з пересердя.

101 Ці проминувши краї, він укріплення Партенопейські

102 З правого боку лишив; сурмача Еоліда могилу —

103 Зліва. Допливши до вод заболочених, до побережжя