Українська література » Інше » Українська міфологія - Володимир Галайчук

Українська міфологія - Володимир Галайчук

Читаємо онлайн Українська міфологія - Володимир Галайчук
чоловік, та й вмер. Вмер той чоловік, і так людий мерло, як соломи. Так півсела майже людей вімерло. У Розсівні. То було дуже давно, то наші мами росказували. Ну і прийшьов якийсь чоловік з других сіл і каже: «Люди, ходіт зо мнов, бо то півсела людей вівмирає, кінцє не буде. Бо я такий самóй (так признавсі, каже)». То людина сі родит і має дві серці. Він нічо’ не винуватий, шо він сі такий вродит. То одно серце вмирає, а друге серце ходит (як то, каже, ті опирі). — І каже: — ходіт зо мнов». І взєв собі такий з осики ків затесав такий острий, і кóсу, і кватирьку (чвертку) горівки. І тоди: «Розкопуйте яму». Розкопали яму, то він лежєв долівнóць отак, казали. Нє — горіниць, але долівниць. Обернули його, то людий багато зійшлось, він уже закликав, люди сі зійшли на то чудо дивити. І тогди, каже: «’Бисьти сі не бояли, як будé кров бризкати, ’бисьти сі не гидили. ’Бисьти стояли, ’бисьти нікýди не йшли». І тогди обернув його і косов розважив йому зуби. Як розважив зуби — і вісипав туди ту чвертку горівки, аж поґолькотіла — цілá чвертка горівки. І тогди взєв осиковий ків — і в серце. Як так ударив, та каже, шо так кров сі ллєла, як з барана, так по тих людих — люди сі дивили. І Бог прóстив. І закопали його, і вже люди не вмирали. І він каже: «Люди, і я як умру, ’бисьте зо мнов таке робили. — Так сказав. — Бо я не винуватий, шо я такий є вроджéний».[2191]

Низку відомостей про заклинання упирів знаходимо в добірці С. Стретельської-Ґринберґ. Зокрема, упир Василь Бухней із с. Топільниця за гроші втихомирював мертвого упиря так: розкопавши могилу й відкривши домовину, він насипáв у рот померлому «хруставцю´» (маку-«самосію»), робив на обличчя вуздечку з сурових ниток, прибивав голову до труни цвяхом, ще й накивував пальцем, щоб той не ходив. Одного померлого, коли поворушився, Василь вдарив кулаком поза вуха. У с. Потік також вбивали померлому цвяха в голову, якщо припускали, що він упир. Якщо виявлялося, що той усе ж «ходить», збиралася громада, ішла на могилу й палила на ній вогонь. Односельці ставали довкруж могили й пильнували: що з’явиться звідти — чи миша, чи яка комаха — вбивали. Потім розкопували могилу й вбивали в голову померлому ще одного цвяха.[2192]

Колоритний опис заклинання упиря в с. Мшанець подає В. Гнатюк. Помер один упир і «ходив» так, що в селі гинуло багато худоби й вимирали люди. Війт прикликав із с. Тиха упиря Гусака. Той опівночі прийшов на цвинтар. Там, використовуючи ножиці як магніт, з’ясував, чи на місці померлий. Виявивши, що нема, прийшов пізніше й уже закляв його так, щоб той не рухався. На другий день розкопали могилу: мертвий упир дивиться на людей попід руку, сильно червоний, а полотно, яким був укритий, зібгав аж на ноги. Гусак лопатою відтяв йому голову, між зуби вклав свинячу «пацьáчку» (послід) і поклав голову між ніг. Кров’ю мертвого упиря казав людям помаститися, щоби вже «дрýгый опы´рь не імóў». Якась родичка померлого пробувала вступитися за нього, то «той Гусáк йинó сьа на ньу подивóў і потьáў йі тáкій живý і на дрýгый день ўмéрла».[2193] Дещо повніше цей та деякі інші описи заклинання упирів подано в М. Зубрицького. Гусак нібито сам знайшов могилу мертвого Ігната Петришина, хоча був на цьому цвинтарі вперше: над могилою йому заклинило згадувані вже ножиці. Краще розписані в М. Зубрицького й подробиці, де саме був покійний упир під час відсутності в могилі. Згадано й про осиковий кілок, яким пробивали груди мертвого упиря (про залізний клин, який вбивали в горло), про бійки між живим та мертвим упирями тощо.[2194]

Сьогодні згадки про розкопування могили упиря трапляються все рідше. Зазвичай цей обряд спростився до символічного пробивання могили залізним або осиковим кілком, хоча при цьому часом і відзначають, що треба було пробити не могилу, а саме тіло чи серце:

— «Як він умер, то за ним дуже люди вмирали, пробивали ше колóм зелізним чи яким у тім гробі».[2195]

— «Ну о — підомрé, буде ходити — всикового колочка чи там того закопуют, могилу прибивают, бо вже ж спасення нема».[2196]

— «Упир тим страшний, шо в нього два серця: він от ніби вмер, а друге серце то живе. То тоді брали чоловіки осиковий колок та й йшли на могилу тим колком її пробивати».[2197]

— «Упирі — то такі, шо якби мала дві серців, — шо ніби помер, а друге серце ше живе… То ходили пробивали йому могилу осиковим коликом».[2198]

— «То вже кажуть, шо як він помре, то робить людям зле, шо ходить, шо треба пробивати на цвинтарі через труну осиковим колом, осиков пробивати серце».[2199]

— «Упир як помирав, то друге серце шоб вмерло, треба було могилу осиковим кілком пробити».[2200]

— «Казали таке, шо він мав два серця. То він як помирав, то йому було обов’язково пробити те друге серце. То так тато розказували».[2201]

В іншому варіанті осиковими кілками прибивали віко домовини по вуглах:

— «Треба з осики колики такі, бо вони приходьи, і штирі колики забити в гріб на вінклі».[2202]

— «Був чоловік, і помер. І так говорили люди, шо він опир. І то раз… ну, то сходóлисі люди на посидінки. І приходьи… навіть мій сусіда прийшов, це правда (хіба би брехав). Прийшов і каже: «Йой, таке дурне за него говорьи, що він такий і такий, — нічо’ нема, ади, вмер, як усі, закопали, і нічо’ нема». А сковородка на кухні жарилася зі шквáрками — як та сковородка злітає — їму на голову як гýпне… І відтогди ніхто не приходóв і нічого не говорив про него. І тогди взє´ли осикові кóлички, відкопали, забили трунву осиковими коликами, віко прибили. І все. То це правда».[2203]

Здатністю «ходити» по смерті наділяють не лише упирів. Зокрема, у В. Гнатюка подано оповідку із с. Мшанець про те, як мерлець ще цілий рік їздив кіньми до корчми пити горілку.[2204] «Ходити» можуть, по суті, усі, хто має «знання» чи зв’язок із чортом; самогубці, безпірно чи раптово померлі; поховані з порушенням ритуалу; ті, хто за чимось жалкував, хто не віддав чи кому не віддали боргу, хто пообіцяв, що «ходитиме». Повсюди в Україні поширені оповідки й бувальщини про те, як мати до сорока днів по смерті приходила годувати, переповивати чи розчісувати дитину:

— «Ми як ішли до Гошева, малі, то просилися до чоловіка на ніч. А він каже: «Я би вас приймив, але в мене жінка

Відгуки про книгу Українська міфологія - Володимир Галайчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: