Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «Знаю, шо колись, це маленька дитина сі лишила, і мама вмерла. І мама приходóла плекати дитину. І все дитина вночи попісцé, і вони чуют, як дитина сце, і цілий день дитина спит. А відтак увечір чоловік каже: «Я таки присвічý, хочу видіти, шо то є». І він приклав горщик, і під горщик свічечку, і вона лиш до хати, дитина починає сцати, а він війнєв той горщик, а вона каже: «Була би я цілóй рік вам дитину плекала, а тепер бисте знали, шо я бірше не прóйду». І бірше не приходóла. А чи то правда була чи неправда? Так розказували».[2206]

— «Мати вмерлá. І ходила дитині грудь давати. Взєти свічку, запалити і накрити макітрою. Коли вона прийде до теї дитини, дає грудь, і все… І хутчій ту макітру одхопóли. І вона вже як пушла з хати, і брє´знула дверми, пушла на горý— то шо булó на тий горі — то все поскидала, і вже біш не прийшла».[2207]

— «Дед казав, шо як ше був об’єжчиком, а лєса були великі, то вмерла жінка в одного чоловіка, а тоді стала ходити діти колихати. Натопить у печі да миє їх… Ну, а він їхав десь увечері да й зазирнув. А вона як вискочила — десь хат через десяток вивтікав. А вона: «Догадавси, шо втік — я б тобі показала, як зазирати!» І до того доходилась, шо не знає чоловік, шо робити: рве коси, і розчісує, й миє. Ну, тут, в Полідаровці, був якийсь Півень, і заклинав. Привезли його, він якогось осикового колка витесав да — в могилі ото дірка — забив. То ж хіба вона ходила? То нечистий вліз в неї і ходив. Хіба ж вона з своїми дітьми так би обращалася?»[2208]

Не менш часто розповідають, як померлий чоловік (іноді упир) приходив до дружини. У такому разі зверталися або до священика, щоб зробив відправу, або до «ворожбитів». Іноді сіяли позад себе пшеницею, іноді забивали покійному на гробі три ножі, а іноді, як й у випадку з упирями, розкопували гріб, відтинали покійному голову й запихали йому між ніг. Померлого чоловіка, окрім того, можна було відвадити, указавши йому на абсурдність появи серед живих:

— «Приходив, десь дванадцята година. А вона сидить тче. І він питає: «Ти чого тчеш?» А вона: «А ти чого приходиш?» І він більше не приходив. То дідко».[2209]

— «Я чула таке, що помер чоловік, та й приходóв до жінки, та й лігав у ліжко. Ну та й так шо в’на вже сі радила людий, та й священика. І так він щоночи приходóв до хати. А потім сказали їй купити зеркало та й гребінь, і сісти, й чесатисі, і що вона має казати, — він в дванадцікій годині все приходóв. І в’на так сіла, й розплеласі, і чесаласі перед зеркалом. І він прийшов і каже: «Куда ти сі збираєш?» Вона каже: «До шлюбу». А він каже: «Не пора тобі до шлюбу йти». А вона каже: «Як не пора мені до шлюбу йти, так не пора тобі, мертвóму, до мене, живої, ходити». І він як луснув двéрми, як звіялисі вітрó, та й так, що вже більше не приходóв».[2210]

— «Казали, шо приходóв чоловік до жінки і лігав коло неї, вона чула, шо лежєв коло неї. Казали, шо хтось їй нарадив, аби вона в дзеркалі зав’єзувала сі у фустку. І як він прийдé, спитає її: «Ти куда збирайсь сі?» А вона аби сказала: «На вісіллє´». — «До кого?» А вона каже, шо той, шо вмер, із мертвов женить сі. А він каже: «Я ше таке не чув, аби мертвóй з мертвóв женив сі». А вона каже: «А я не чула таке, аби мертвóй до живої приходóв». Отаке я чула. І каже, шо більше він не приходóв. Уночó, в пíвночи».[2211]

— «А мені ше Олюся Оража розказувала, шо Марися Савчукова казала, бо то її чоловіка утопили в кирниці, шо він ходив та й ходив до неї, та й каже: «Лягає такий студений коло мене, та й, — каже, — коли [чую] — він так дрова рубає, коло ковби, а на рано піду брати — та нема». Та й приходив, а вона сі Паливоді кривдувала, шо не дає їй спокою чоловік, шо приходе мертвий. А він каже: «Він доти буде ходити, поки ти не найдеш собі другого». А ше якийсь (то по войні було) за молоком такий ходив войсковий, і вона його приймила на ніч, і він (утопленик — Л. О.) як прийшов, як подивився, шо є другий, як гримнув дверми — і більше не приходив. І каже, шо відтак її здибає Паливода і питає: «Як, Марисю, приходе ще чи нє?» — «Нє, не приходе». — «То будеш видіти, шо буде з тим, шо був». І відтак того (військового — Л. О.) вбили у Глибівці. Що той (утопленик — Л. О.) того, шо коло неї спав, звів».[2212]

— «Колись чоловік умер і до жінки все вночó приходóв, душив. До Іванчучки, баби. То шо був опир. То вона, каже, убираласі так, як молода йде до шлюбу, сідала за сків, а він прийшов та й каже: «Гей, я не видів ше, аби стара вбираласі». А вона каже: «А я не виділа, аби мертвóй до живих ходив». То він тако як злапáв її за руку, то вже вона вмерла, і тако була плямка. Йой, та вона тікала, вона навіть у селі ночувала, і до неї йшли ночувати, бо боялась, і то не виділи, лиш вона. Шось, відай, таке казали, шо якісь кілки [забивали в могилу], але шо…»[2213]

— «То казали, шо то упир і шо має двоє серців — то одне вмирає, а одно ще жиє. То ше колись казали, шо вмер чоловік та й до жінки дуже ходив, мертвий, та вона вже сі кожному кривдувала, шо мертвий до неї приходе, а їй порадили, аби вона сі убрала якби молода і вділа макітру на голову, а він як прийде та й каже: «Ти де так сі вбрала?» — а вона казала, шо до шлюбу. «З ким?» — «З братом». — «А ти де таке виділа, аби сестра з братом до шлюбу йшла?» А вона каже: «А ти де таке видів, аби мертвий до живої ходив?» Та й він як гримнув дверима, та вже більше не приходив».[2214]

На Поліссі назву упир повністю замінює назва знахур. По смерті знахарі нібито поводилися так само, як упирі, то й чинили з ними так, як з