У задзеркаллі 1910—1930-их років - Ігор Бондар-Терещенко

«Володя не просто закохався в мене, він напав на мене, це був достоту напад, — згадувала Л. Брік. — Два з половиною роки я не мала ані хвилини спокою — буквально. Я одразу зрозуміла, що Володя ґеніяльний поет, але він мені не подобався. Я не любила дзвінких людей — зовнішньо дзвінких. Мені не подобалося, що він такого високого зросту, що на нього обертаються на вулиці, не подобалося, що він слухає свій власний голос, не подобалося навіть, що його прізвище — Маяковський — таке гучне і схоже на псевдонім, причому на банальний псевдонім».

Цікаво, що саме О. Брік сприяв цьому зближенню власної дружини з поетом. «Це був Осип, — стверджувала Л. Брік, — хто перший закохався в поезію Маяковського і закохав усіх нас». До речі, поема «Хмара в штанях» В. Маяковського була видрукувана на гроші О. Бріка. З’явилася ніби як «людина-дитя», котра могла «рости» на очах зацікавленої парочки. До того ж, «третій» у подружньому житті був зовсім не «зайвий» і цікавив подружжя Бріків, як виявилось, не лише з естетичної точки зору. Вже під старість Л. Брік згадувала: «Я любила кохатися з Осею. Ми тоді зачиняли Володю на кухні. Він дерся, хотів до нас, дряпав двері й плакав».

Ліля Брік. 1921 рік

Можливо, саме тому В. Маяковський час від часу намагався позбутися своїх солодких комплексів, розбурханих шаленою пристрастю до свавільної жіночки-вамп, яка значила на бережках рукопису, відповідно, щодо О. Бріка і В. Маяковського: «Фізично О. М. не був моїм чоловіком з 1916 p., а В. В. — з 1925 р.» Тож із черговою своєю коханкою Веронікою Полонською поет зійшовся вже на зовсім іншому ґрунті, ніби бажаючи помститися за попередні любовні невдачі з Л. Брік та Т. Яковлевою. «На першому ж побаченні зненацька й настирливо він почав мене обіймати, — спогадувала Полонська. — Я стала бувати в нього щодня. Казав, що любить мене за те, що я не „комизлива“».

Молода і приваблива акторка МХАТу, якій під час зустрічі з 36-річним В. Маяковським було ледь за двадцять, справді не була «комизливою». «В. В. вимагав щоденних побачень, — бідкалася вона. — Під час виставки „XX років праці“ я була вагітна від нього. Зробила аборт, у мене з'явилася відраза до фізичних стосунків. В. В. ніяк не міг змиритися з цим, він просто шаленів». Тож останній у житті В. Маяковського роман був бурхливий, нервовий і багато в чому ускладнювався ще й тим, що Вероніка Полонська (Нора, як називав її поет) під ту пору була одружена з Михайлом Яншиним, натоді також актором МХАТу.

Тож на відміну від сімейства Бріків, В. Полонська знала зовсім іншого Маяковського. Не терплячого й упослідженого мазохіста, який і хвилини не міг прожити без владної хазяйки, що їй він з усіх куточків світу, куди його закидала ґастрольна доля, слав принизливі любовні листи з телеграмами, а незалежного й наполегливого деспота-коханця. Наразі важко устійнити, якій саме з цих двох еротичних іпостасей він був найбільш адекватний у житті, хоч загальновідомо, що мазохізм — це одна з форм садизму. Так, бувши з В. Полонською, поет визнавав, що хоче кардинально змінити своє життя, завести родину, дітей, власний дім. Він називав її своєю останньою надією і був відвертий з нею так, як мало з ким до того. В. Полонська знала і про його дочку, плід паризького кохання до Тетяни Яковлевої, і про всіх його жінок, і насамперед — про його пекельну пристрасть до Лілі Брік…

Загалом усі жінки В. Маяковського не просто відали про існування Л. Брік — вони мусили вислуховувати захопливі розповіді поета про неї. Будучи у Франції, В. Маяковський разом зі згаданою Т. Яковлевою блукав по паризьких крамницях, щоб вибрати для коханої Лілі автомобіль. Адже вона любила подарунки, а він любив дарувати. Імпровізовану обручку, всередині якої було вирізьблено: «Л. Ю. Б.», себто Лілі Юріївні Брік, поетова коханка носила після його смерти на шиї — разом з його власним перснем, почепленим на тому намисті поруч із каблучками інших коханців.

Але по-справжньому В. Маяковського, здається, не любила жадна з його жінок. У тому числі й Ліля Брік. Після смерти поета вона відновила сумнозвісну «родину на трьох», запросивши до співжиття героя громадянської війни Віталія Примакова, розстріляного згодом у 1937-му році. Пізніше, після смерти О. Бріка у 1945-му, що сталася, ясна річ, через інфаркт, з’явився наступний неофіційний чоловік, літературознавець Васілій Катанян. За життя Л. Брік любила повторювати: «Я кохала лише одного. Одного Осю, одного Володю, одного Віталія та одного Васю». Хоч насправді романів, і то з видатними особами, вистачало без того — і до В. Маяковського, і після нього, і паралельно з ним. Був, між іншим, державний діяч Киргизії Юсуп Абдрахманов, відомий кінорежисер Л. Кулєшов, якого через нещасне кохання ледве спинили на порозі самогубства, буквально схопивши за руку. «Чи знав Маяковський про ваші романи?» — питали в Л. Брік на схилі життя. «Знав». — «Як він реаґував?» — «Мовчав».

Обкладинка книги В. Маяковського «Про ЦЕ». Оформлення А. Родченка. 1923 рік

В останні дні свого життя В. Маяковський відчайдушно намагався створити власну родину. Він писав листи в Париж до Т. Яковлевої, в яких благав її вийти за нього заміж. Від В. Полонської вимагав негайного розлучення з чоловіком. «Маяковський був нервовий, засмиканий, підозрілий. Мучив мене, постійно ревнував, вимагав, щоби я кинула чоловіка, залишила театр. Це було дико, дивно», — згадувала В. Полонська. І в той самий час поет клопотався про те, щоб отримати квартиру поруч із сімейством Бріків після їхнього переїзду з Гендрікового провулку. Без Л. Брік, без дозволу жорстокої хазяйки, жадне родинне життя не уявлялось В. Маяковському можливим. «Я кохаю, кохаю тебе безоглядно, — писав він, — і всупереч усьому, кохав і кохатиму, чи будеш ти груба зі мною, а чи лагідна, моя або чужа». Навіть після смерти поета все вирішилось на користь Лілі Брік. У своєму передсмертному листі В. Маяковський писав: «Товаришу Уряд! Моя родина — це Ліля Брік, мама, сестри та Вероніка Вітольдівна Полонська. Якщо ти влаштуєш їм непогане життя — спасибі». Натомість половина при розподілі поетової спадщини, якою його справжня родина (мати і сестри) не займалася, дісталася самій лише Л. Брік. Не без її втручання В. Полонська ще в 1930-му році відмовилася вважати себе членом родини В. Маяковського (при живому чоловікові!) і категорично заперечила свій інтимний зв’язок з поетом. Щоправда, у своїх спогадах, які з’явилися друком після її смерти у 1994-му році, вона неодноразово наголошує на існуванні таких стосунків.

Також у 1971-му році В. Полонська