Метаморфози - Публій Овідій Назон
430 Теокомед, що людину й коня захищав одночасно.
431 Кинув він пнем, що й дві пари волів його не здвигнули б,
432 І в Оленіда, Тектафа, жбурнув, йому череп розбивши.
433 Навпіл склепіння тверде розкололося; і через ніздрі,
434 Через очниці та рот, через вуха рідкий витікає
435 Мозок. Так само відстояне через плетінку дубову
436 М'яко струмить молоко; так під натиском сита рідкого
437 Точиться сік, виступаючи, згущений, — через щільніше.
438 Я ж, поки Теокомед хоче зброю з полеглого зняти,—
439 Свідок твій батько, Пелей, — устромив йому меч по руків'я
440 В низ живота. Незадовго за ним од меча мого впали
441 Хтоній і Телебоант. У руці мав рогатину Хтоній,
442 Ратище — Телебоант. Саме ним він завдав мені рану —
443 Бачиш он слід? Скільки часу спливло, а рубець не затерся!
444 Варто б тоді було слати мене на підкорення Трої!
445 Гектора міг я в ту пору якщо не здолать, то принаймні
446 Стримати натиск його. Та тоді він дитям був, а може,
447 Ще й не родивсь. А мене ось пригнічує вік мій сьогодні.
448 Про Періфанта, що виграв двобій із кентавром Піретом,
449 Що я тобі оповім? Чи про Ампіка: списом терновим
450 Без наконечника прямо в лице він поцілив Ехекла.
451 Гостру дрючину під серце ввігнав Макарей Ерігдупу —
452 Пелетронійцю. Та й я розпоров, пам'ятаю, Кімелу
453 Низ живота тим колом, що Несс його в мене пожбурив.
454 Та не подумай, що тільки одним віщуванням займався
455 Мопс[43] Ампікід: від несхибного списа, що Мопс його кинув,
456 Гримнув на землю Годіт, і не міг уже й слова сказати:
457 До підборіддя — язик, підборіддя ж — до горла прибито.
458 Списом п'ятьох продірявив Кеней: Антімаха, Стіфела,
459 Брома, Еліма й Піракма, що замість меча мав сокиру.
460 Не пам'ятаю вже ран, лиш імення та кількість полеглих.
461 Рине, однак, одягнувшись у стягнену зброю Галеза,
462 Вбитого ним же, Латрей, величезний поставою й тілом.
463 Віку середнього був: не юнак вже, але й не похилий,
464 Силу юнацьку ще мав, хоча сивінь засіяла скроні.
465 Гордий мечем, і шоломом осяйливим, і македонським
466 Ратищем гострим, до станів обох повернувши обличчя,
467 Зброєю грізно потряс і, по колу дзвінко промчавши,
468 Так ось, хоробрий, почав, потривоживши тихе повітря:
469 «Маю й тобі потурати, Кенідо? Для мене ти завжди —
470 Жінка, а не чоловік. Чи сама вже не тямиш сьогодні,
471 Ким тебе мати на світ привела та якою ціною
472 Образ оманливий цей, чоловічий, тобі було дано?
473 Ким була зроду, згадай; що знести довелось — і за кошик,
474 Діло жіноче, сідай та покручуй собі веретенцем.
475 Війни мужчинам залиш!» А Кеней, поки так похвалявся,
476 Списом протяв йому бік, що випнутий був під час бігу,
477 В місці, де з мужем поєднувавсь кінь. Ошалівши від болю,
478 Кинун кентавр юнаку фессалійському піку в обличчя.
479 Піка ж одскочила так, мов градина — від плоскої крівлі,
480 Наче дрібний камінець — від напнутої шкіри тимпана.
481 Ближче підходить кентавр і силкується меч гостролезий
482 Пхнути Кенеєві в бік. Але меч не бере його тіла.
483 «Все ж не уникнеш сумного кінця! Полосну тебе зараз
484 Лезом, якщо притупилося вістря!» — сказав і по боці
485 Навскіс ударив його, скільки розмаху мав у правиці.
486 Аж загуло, задзвеніло довкіл: розламавшись на кусні,
487 Випорснув меч із руки, мовби тіло було мармуровим.
488 Поки той з дива німів, що ворог — живий і здоровий,—
489 «Черга моя тепер, — мовив Кеней, — на тобі перевірю
490 Якість заліза свого!» — й по руків'я кентаврові в плечі
491 Меч смертоносний загнав, ще й рукою всередині тіла
492 Кілька разів ним крутнув, щоб поглибити ранами рану.
493 Ось налітають із криком розлогим півконі-півлюди,
494 Всі завзялись одному продірявити тіло списами.
495 Побіч, відбившись, лягають списи; ні один не лишає
496 Жодного сліду: стоїть собі гордо Кеней-елатеєць[44].
497 Дива такого ніхто ще не бачив. «Нечуваний сором! —
498 Вигукнув Моніх. — Йому одному лише — мужу з дівиці! —
499 Ради гуртом не дамо! Коли й муж він, — дівицями, значить,
500 Нині зробилися ми! То пощо нам тіла велетенські?
501 Сили подвійні пощо? Надаремно, виходить, природа
502 В нас, наймогутніших, дві воєдино зріднила істоти!
503 Не від богині, як видно, пішли ми й не від Іксіона,
504 Що, на могутність свою уповаючи, й вишню Юнону
505 Брався звести. Ну а ми — півмужчині в бою уступаєм!
506 Скелі й колоди на нього навалюйте, гори зсувайте,
507 В хід пустімо й ліси, щоб цупку з нього вирвати душу!
508 Горло хай ліс пригнітить: від ваги, невразливий, хай згине!»
509 Мовивши, дуба вхопив, що з корінням колись його вирвав
510 Австр ошалілий, і ним у безстрашного ворога кинув.
511 Приклад подав недарма: не минуло й хвилини, як Отрій
512 Голий, без лісу лишивсь, Пеліон — без глибокої тіні.
513 З-під величезного стосу дерев увільнитися хоче
514 Гнівний Кеней, вивертається, двигає, дужий, на плечах
515 Цілі ліси; але стіс виростав
