Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Шраддга-тризна — це почесті, які щороку воздаються померлому предку. Вони вважаються сприятливими. Ритуал першої шраддги індуси намагаються відбути в якомусь святому місці, наприклад, у Хардварі на священній Ґанзі. Надалі вся церемонія відбувається вдома. Кожен запрошений жрець-брахман представляє небіжчика-предка, й багато сімей цього дня поминають усіх своїх предків. На жертовну учту запрошуються всі близькі родичі. Сама учта складається з зернят кунжуту, води й пінди. Спершу пригощають брахманів. Окрім пінд-кльоцок готують інші страви, залежно від місцевих звичаїв. Найближчі родичі отримують порцію кльоцок з кунжутом і водою, дальні родичі — тільки кунжут і воду. Кожного брахмана після учти обдаровують грішми.

Є низка інших термінів, пов’язаних із піндою: сапінді — обряд принесення в пожертву кльоцок-пінд для прилучення померлого до предків; пінда-да — жертвувач (давач) ритуальних кльоцок, також «годувальник», «пан»; пінда-патра — карнавка (чашка) для милостині або сама милостиня; пінда-пітрі-яджнья — підношення ритуальних кльоцок душам померлих предків; пінда-ґочаріка — наймит, що працює тільки за харч; піндака — шматок, кусень; брила; куля; кльоцка, піндарака — міст; <286> гребля; піндіка — підошва ноги; м’язи (СРС, 393).

У ряді термінів пінда — другий компонент: рактапінда — «кров’яна кулька/тільце», нетрапінда — «очне яблуко», а також «кіт»; пхенапінда — «мильна бульбашка» (санскр. пхена = укр. піна); парапінда — «чужий харч», досл. «чужа кльоцка»; екапінда (ека — «1») — те саме, що й сапінда, тобто «однокльоцник»; тарупінда — «шпиндель». Останнє слово наштовхує на думку, що тарупінда й шпиндель можуть мати спільний компонент пінд — пинд, тим більше що серед козаків засвідчене ім’я Шпинда.

Борис Грінченко у своєму «Словарі» подає низку слів, які не тільки фонетично близькі до пінда, а й можуть бути спорідненими з ним: пинда — пиха, пихатість, чванькуватість; пиндитися, або пиндючитися — чванитися, задирати носа; пиндючити — надимати, випинати; пиндючливий — пихатий; пиндження — хизування, чванство (СУМ, ІІІ 151). Між індійськими словами з пінда й українськими на пинд відчувається певний семантичний зв’язок.

Тож Талапінда, очевидно, одне з імен Балавіри.

Чамаренко Дахно (РВЗ, 407; Полтавські полк і сотня).

Санскр. chamara: 1. бунчук, у Давній Індії неодмінний атрибут царської влади; 2. чамари — велика етно-кастова група в середньовічній і сучасній Індії.

Бунчук — атрибут, добре відомий запорозьким козакам. Бунчук — булава з китицями з кінського волосу, один із символів гетьманської влади. Було козаче звання — бунчужний на означення охоронця гетьманської інсигнії. В українців побутує прізвище Бунчук. Саме слово бунчук вважається запозиченням із тюркських мов (ЕСУМ, 296), хоча насправді воно згадується ще в «Ріґведі» й сходить до санскр. пуччха (puchchha), хінді пунчх (punchh) — «хвіст» (СРС, 395). Робився бунчук з хвоста тибетського яка або бика, який у санскриті має назву чамара — «як» або «віяло з хвоста яка, бика» (СРС, 207). Таким віялом відганяли комах від раджі або зображень богів під час жертвоприносин (ХРС, І 283). Тож такий атрибут, як бунчук, цілком може вважатися козацьким. Проте більші підстави пов’язувати прізвище Чамаренко з соціальною верствою чамари — «чинбарі», зважаючи, що українці знають і прізвища на означення інших соціальних верств — Гупало, Рахманенко, Шудренко, Панікар, Кудин, Мазепа, Рай, Царенко тощо. Чамари за соціальним статусом найближче стоять до шуд<287>рів, які складали четвертий стан давньоіндійського суспільства.

Якщо жерці-брахмани й воїни-кшатрії належали до двох вищих станів, а хлібороби, скотарі, ремісники й торговці — до середнього, так званих вайш’їв, то найбідніші верстви населення належали до нижчих каст. Вони й досі зберігають давні звичаї, вірування та обряди. Це повною мірою стосується і чамарів — чинбарів, чоботярів, шевців, що мали справу зі шкірою та шкіряними виробами. І сучасні чамари в Індії поклоняються духам гір і лісів, каміння, колодязів, духам-покровителям оселі, домашнього вогнища, худоби. Вони вшановують богинь, що відвертають недуги, практикують магічні дії, мають своїх чаклунів. Відзначають свої кастові свята, здійснюють свої весільні, поховальні й деякі інші специфічні церемонії, які помітно різняться від свят і звичаїв вищих станів (Гусева, 59).

Чамари — каста чинбарів, які жили в селах, здебільшого займалися обробітком землі, сезонно працювали на полях селян, оскільки, за кастовими приписами, не могли володіти власною землею (Алаев, 182). Касти, традиційним заняттям яких була робота в полі, перебували на найнижчому щаблі суспільної драбини. До них відносились і численні чамари. Вони вважалися слугами панівної касти, і кожен землевласник мав свого чамара. Представники нижчих прошарків населення, які формально мали ремісничий фах, як чинбарі, фактично використовувалися як наймити в поміщицьких господарствах, отримуючи за це певну винагороду. Чамари-чинбврі шили й лагодили різні шкіряні вироби — цеберка для колодязів, всіляку упряж, виконували іншу роботу за традиційну частку врожаю. Але взуття на замовлення шили тільки за окрему плату. Чамари водночас прибирали здохлих тварин, шкіра з яких і була для них основним матеріалом для роботи. А таке заняття вважалося ритуально нечистим, тому слово чамара, чамар з часом прибрало й негативного, лайливого відтінку (ХРС, І 516).

У зв’язку з цим привертає увагу, що в білоруській мові є слово чамра, яке теж вживається в подібному значенні: «Чамра, чого ты ходзіш?» (TC, V 287).

Білоруська мова знає і слово чамара із значенням «страховисько», «почвара», а ще — «неохайна людина». Що й собі перегукується із вживанням у деяких випадках слова чамар: «От чамаро ты стары!» Cлово вживається і в значенні «темний», «недалекий розумом»: «От чамара, не соображае нічого» або «Чамара, непо<288>нятлівая жанчына, не усе дома» (ТС, V 287).

Лайливе білор. чамра і фонетично, і семантично відповідає хінді chamra — «шкура», «шкіра» (ХРС, І 518), яке іноді теж вживається в негативному плані, наприклад, у виразі хінді cham ke dam chalana — «заробляти на життя проституцією». Де cham тотожне chamra — «шкура», «шкіра» (ХРС, І 526). Із цим можна порівняти в Бориса Грінченка слово шкура — про жінку легкої поведінки (СУМ, IV 503).