Українська література » Фентезі » Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг

Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг
дістати все необхідне з рюкзака, який він величав «кошелем», потім якомога швидше дістати мотузку… але від побаченого в дверному проході на мить закам'яніла.

Як і Едді, Детта вважала, що все це схоже на кіно… от тільки нагадувало воно якусь кримінальну телепередачу. Дія відбувалася в аптеці. Перед Деттиними очима стояв аптекар, наляканий до смерті. І Детта дуже добре його розуміла. Просто йому в обличчя дивилося дуло револьвера. Аптекар щось белькотів, але його голос здавався далеким і спотвореним, наче долинав крізь відбивач звуку. Детта не могла сказати, що то було. Хто тримає револьвера, їй також не було видно, та й особливої потреби в цьому не було, правда? Вона й так знала, хто грабіжник.

Справжній Мерзотник, ось хто.

«Він там може бути сам на себе не схожий, там він може навіть на куций мішок лайна скидатися, може навіть бути чорним братом, але всередині точно він. А швидко він роздобув другу пушку. Закладуся на що завгодно, він їх скрізь миттю знаходить. Давай ворушися, Детто Волкер».

Вона відкрила Роландів кошель, і звідти долинув слабкий ностальгічний аромат тютюну, що колись там зберігався, але вже давно закінчився. Певним чином цей кошіль нагадував дамську сумочку, на перший погляд напхану чортзна-чим… але, придивившись ближче, можна було зрозуміти, що це похідний набір чоловіка, готового практично до будь-якої несподіванки.

Детта чомусь подумала, що Справжній Мерзотник уже давно перебуває на шляху до тієї своєї Вежі. Якщо так, то лишалося тільки чудуватися, скільки в цьому кошелі ще мотлоху, до того ж старезного.

«Ворушися, Детто Волкер».

Детта дістала потрібне і беззвучно, по-зміїному поповзла назад до візка. Добувшись до коляски, вона сперлася на одну руку й витягла мотузку з кишені, наче рибалка, що змотує волосінь. Щомиті вона кидала погляд на Едді, аби впевнитися, що він спить.

Він так не поворухнувся, поки Детта не накинула йому на шию петлю та не затягнула її туго.

5

Щось потягло його назад, і спершу Едді подумав, що він досі спить та бачить нічне жахіття про те, як його ховають живцем чи душать.

А потім відчув біль від петлі, що врізалася йому в горло, й тепло слини, яка потекла підборіддям, коли йому забракло повітря. То був не сон. Він учепився пальцями за мотузку і спробував зіп'ястися на ноги.

Але Детта своїми сильними руками смикнула його ще дужче. З глухим звуком Едді впав на спину. Обличчя почало наливатися багрянцем.

— Ану припини мені! — засичала Детта десь позаду нього. — Якщо ти вгаснеш, я тебе не вбиватиму. А не заспокоїшся — придушу!

Едді опустив руки й спробував лежати непорушно. Петля з ковзким вузлом, яку Одетта накинула йому на шию, трохи ослабла, даючи змогу втягувати тоненький пекучий струмок повітря. Сказати можна було тільки одне: так краще, ніж узагалі не дихати.

Коли панічне биття серця трохи втишилося, Едді спробував роззирнутися навколо себе. Петля миттєво затяглася тугіше.

— Не раджу. Просто сиди і втикай у вид на океан, біломазий. Це все, що ти зможеш собі дозволити.

Едді знову подивився на океан, і вузол петлі ослабився рівно настільки, аби він знову зміг потроху втягувати в себе ті жалюгідні пекучі ковтки повітря. Ліва рука нишком потяглася до пояса штанів (але Детта помітила цей рух і, хоча йому було не видно, глумливо вишкірилася). Там нічого не було. Вона забрала револьвер.

«Вона підповзла до тебе, поки ти спав, Едді. — Авжеж, то був голос стрільця. — Тепер уже нема сенсу казати, що я тебе попереджав, але… Я тебе попереджав. Ось що робить кохання — накидає тобі петлю на шию, а за спиною опиняється божевільна з двома револьверами».

«Але якби вона справді хотіла мене вбити, то вже давно б це зробила. Поки я спав».

«А як ти думаєш, Едді, що вона збирається зробити зараз? Вручити тобі путівку штибу «все включено» на двох до Діснейворлда?»

— Послухай, — сказав Едді. — Одетто…

Щойно це ім'я злетіло з його вуст, петля знову туго затяглася.

— Ану не смій мене так називати! Ще раз так мене назвеш, і все, тобі кранти, більше нікого взагалі ніяк називати не будеш. Мене звати Детта Волкер, і якщо ти хочеш й далі втягувати в себе повітря, ти, гівно вибілене, краще затям це собі!

Едді хрипів, задихався й розчепіреними пальцями хапався за петлю. Перед очима, наче квіти зла, почало великими чорними плямами розпускатися ніщо.

Нарешті удавка навколо шиї Едді знову трохи ослабла.

— Допхав, біломазий?

— Так, — спробував відповісти він, та вдалося лише прохрипіти.

— Тоді скажи ще раз. Назви моє ім'я.

— Детта.

— Повністю! — В голосі бриніли небезпечні нотки істерії, й Едді порадів, що не бачить зараз її обличчя.

— Детта Волкер.

— Добре. — Вузол трохи ослаб. — А зараз слухай сюди, біломазий, і слухай уважно, якщо хочеш дожити до заходу сонця. Не треба з себе хитрожопого корчити, бо я бачила, як ти тягнувся по той револьвер, який я у тебе забрала, поки ти спав. Не тре' намахувати Детту, вона все бачить. Бачить усе, що ти хочеш зробити, наперед. Будь спок.

Ніяких витівок. Думаєш, як у мене нема ніг, то все можна? Відколи я їх втратила, я навчилася обходитися без них. Тепер у мене є обидва револьвери того козла білого, а це щось та значить, Ти так не думаєш?

— Ага, — прохрипів Едді. — Я не корчитиму з себе хитрожопого.

— Дивись мені. Будь хорошим хлопчиком. — Детта гигикнула. — Поки ти рухтив, я була вся в ділах. Все думала, як це обставити. Ось що ти мусиш зробити, білюнчику: заводь-но руки за спину, поки не намацаєш петлю, таку саму, як я оце тобі на шию накинула. Петель буде три. Поки ти спав, ледащо, я працювала не покладаючи рук! — Вона знову гидко реготнула. — Намацаєш петлю — складай руки зап'ястям до зап'ястя й сунь туди.

Тоді відчуєш, що мої руки затягують ковзкий вузол. І коли відчуєш, то подумаєш: «А це шанс намахати цю чорнопику сучку. Просто зараз, поки вона ще не затягнула свою мотузку як слід». Але… — Тут Деттин карикатурний голос негритянки з Півдня став притлумленим. — …ліпше гарненько подумай, а потім уже зроби.

Едді послухався поради. Зараз Детта ще сильніше скидалася на відьму: брудна істота зі сплутаним волоссям, здатна вселити страх у серця, значно хоробріші за його власне. Сукня, в яку вона була вдягнена у «Мейсі», коли стрілець її викрав, зараз звисала клаптями й була брудна. Скориставшись ножем зі стрільцевого кошеля — тим, яким Едді

Відгуки про книгу Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: