Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
Енн дивилася на Келен очима, повними сліз. Сніг виблискував у променях холодного світанку.
— Все не так, Келен. Просто тобі так здається, тому що ти зараз страждаєш.
— Все саме так, — відрізала Келен.
Губи Енн ворушилися, але вона не могла вимовити ні слова.
Келен простягла руку долонею вгору.
— Дорожній щоденник. Якщо ти думаєш, що я не зламаю цій жінці життя, ти нічого про мене не знаєш. Вона сестра, яка теж допомагає знищити світ. Якщо ти негайно не віддаси мені щоденник, вона приречена.
— І чого ти хочеш цим домогтися? — В розпачі прошепотіла Енн.
— Це буде початок кінця твого настирливого втручання в життя народів Серединних Земель. У моє життя. В життя Річарда. Це єдине, що я можу зробити для початку. Втім, я можу ще вбити вас обох, і я близька до такого рішення. А тепер дай сюди щоденник.
Енн втупилася на потягнути руку, зморгнула сльози. Нарешті вона зняла рукавицю і дістала з-за пояса маленьку книжечку. Якусь мить вона з благоговінням дивилася на щоденник, потім поклала в долоню Келен.
— Благий Творець, — прошепотіла Енн. — Прости це нещасне страждаюче дитя за те, що вона зараз вчинить.
Келен шпурнула щоденник в вогонь.
Енн і сестра Алессандра, збліднувши, дивилися на кинуту в багаття книжечку.
Келен схопила меч Річарда.
— Пора рухатися, Кара.
— Коні готові. Я як раз осідлала їх, коли прийшли ці дві.
Келен виплеснула з казанка гарячу воду, а Кара квапливо зібрала речі і повкидала в сідельні сумки.
Жодного разу не озирнувшись на Енн з Алессандрою, Келен вскочила в сідло. Вони з Карою повернули коней і поїхали геть, в снігову заметіль.
28Як тільки Кален з Карою, немов два духи помсти, розчинилися в білій імлі, Енн впала на коліна і, засунувши руки в вогонь, вихопила подорожній щоденник.
— Аббатиса! — Заверещала сестра Алессандра. — Ви обпалите руки!
Морщачись від болю, Енн знову сунула руки в багаття. Вона скоріше відчула, ніж побачила, що дорогоцінна книжечка у неї в руці.
Порятунок щоденника зайняв декілька секунд, але через біль вони здалися вічністю.
Закусивши губу, Енн відкотилася вбік. Тут же підбігла Алессандра з жменями снігу в руках. Вона поклала сніг на чорні обгорілі пальці Енн і намертво затиснутий в них щоденник.
Коли холодний сніг торкнувся опіків, Енн застогнала. Алессандра взяла її за зап'ястя, ковтаючи сльози.
— Аббатиса! Ох, аббатиса, не треба було! Ох, Енн! Ну чому ти не скористалася магією? Або хоча б палицею!
Питання здивувало аббатису. Вона дуже боялася, що дорогоцінний подорожній щоденник згорить, і думала лише про те, щоб скоріше витягнути його, поки не пізно. Втім, вона дійсно повела себе нерозумно. Це все — через звинувачення Келен.
— Сиди смирно, — звеліла крізь сльози Алессандрі. — Сиди смирно і дай мені поглянути, що я зможу зробити. Все буде добре. Просто сиди смирно.
Енн сиділа на снігу, приголомшена болем і словами, все ще ще дзвеніли у неї в голові, Алессандра лікувала їй руки, але вилікувати їй серце сестра не могла.
— Вона не права, — промовила Алессандра, ніби прочитавши думки Енн. — Вона не права, аббатиса.
— Хіба? — Глухо запитала Енн. Ріжуча біль почала потихеньку стихати, змінившись неприємним поколюванням магії. — Хіба, Алессандра?
— Так. Вона знає далеко не так багато, як думає. Вона всього лише дитя. Навряд чи вона розміняла третій десяток. За такий термін люди і ніс-то собі витирати ще не можуть навчитися. — Енн розуміла, що Алессандра просто базікає, говорить дурниці через тривоги за подорожній щоденник, через біль, заподіяну словами Келен. — Вона всього лише дитя, вона нічого не розуміє. Все не так просто. Набагато складніше. Куди складніше, ніж вона думає.
Енн не була так в цьому впевнена. Все здавалося їй мертвим. П'ятсот років роботи. Невже все це — марна праця, слідування егоїстичним бажанням і дурній вірі? Якби вона була на місці Келен, чи не бачила б і вона все в такому ж світлі?
На уявному суді перед нею лежали незліченні гори трупів. Що вона може сказати на свій захист? У неї були тисячі відповідей на звинувачення Матері-сповідниці, але зараз всі вони здавалися порожніми. Як взагалі вона може виправдатися перед мерцями?
— Ти — абатиса сестер Світла, — продовжувала Алессандра, на мить припинивши роботу. — Келен повинна була віддавати собі