Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
Іноді, нагадуючи Рейчел, як та погрожувала їй вогневої паличкою, Віолетта, тримаючи Рейчел за зап'ястя, клала їй на руку маленьку, розжарену до червоного вуглинку. Однак, більше, ніж все, що могла зробити Віолетта, Рейчел ранила скорбота за Чейзом. Зі смертю Чейза їй було майже все одно, що станеться з нею самою.
Як виражалася Віолетта, Рейчел потребувала покарання за всі жахливі вчинки, які зробила. Віолетта чомусь вирішила, що головною винуватицею втрати її язика була Рейчел. Вона говорила, що Рейчел доведеться довго заслуговувати прощення за настільки серйозну провину. Крім того, вона проявила неповагу, втікши з замку. Віолетта дивилася на втечу Рейчел, як на ганебний відмову від того, що називалося «великодушністю» по відношенню до нікчемної сироти. Новоспечена королева часто подовгу розмірковувала про те, на які клопоти довелося піти їм з матір'ю заради невдячної втікачки Рейчел.
Час від часу Віолетта втомлювалася знущатися над нею. У такі моменти Рейчел думала, що її стратять. Вона чула, як Віолетта приговорювала до смерті в'язнів, звинувачених у «державній зраді». Варто було комусь достатньо її розсердити, або Сікс зауважити, що якась людина являє загрозу короні — Віолетта наказувала стратити нещасного. Якщо ж хтось допускав серйозну помилку і вголос висловлював сумнів в її владі, то Віолетта наказувала правоохоронцям робити страту повільною і болісною. Іноді вона приходила перевіряти, що її наказ виконується в точності.
Рейчел пам'ятала, як Віолетта почала ходити на страти, накази про які віддавала королева Мілена. Як «іграшка», Рейчел повинна була супроводжувати Віолетту. Рейчел відводила очі від страшного видовища. Віолетта ж дивилася завжди.
Сікс створила цілу систему, коли люди могли таємно доносити на всіх, хто висловлювався проти королеви. Вона радила Віолетті нагороджувати донощиків за відданість. І Віолетта непогано платила за імена «зрадників».
Раніше, ще до втечі Рейчел, Віолетті вже подобалося завдавати людям біль. Та й Сікс часто повторювала, що біль — хороший вчитель. Тепер Віолетті приносила задоволення сама думка, що вона контролює життя інших і одним словом може змусити людей страждати.
А ще вона стала дуже підозрілою. До всіх. Вірніше, до всіх, крім Сікс, на яку покладалася, як на єдину людину, що варта довіри. Віолетта зовсім не довіряла більшості своїх «вірнопідданих», часто називаючи їх «ніхто». Рейчел пам'ятала, що раніше Віолетта так називала і її.
У минулому, коли Рейчел жила в замку, люди намагалися стежити за собою, щоб не перейти дорогу не тій людині. Але тоді вони просто підпорядковувалися звичним для себе правилам. Люди не без підстав боялися королеву Мілену, але іноді все-таки дозволяли собі усмішки і сміх. Прачки пліткували; кухарі іноді робили з тіста смішні пики; прибиральники, займаючись своєю справою, насвистували; а вартові, проходячи по коридорах замку, обмінювалися жартами.
Зараз все лише тихо здригалися, коли поблизу виявлялися королева Віолетта або Сікс. Ніхто з прибиральників, праль, швачок, кухарів і солдат не сміявся і навіть не посміхався. Всі поспішно виконували свою роботу і виглядали переляканими. Повітря в замку було немов наповнене жахом — у будь-який час могли донести на кого завгодно. Всі поспішали забратися з дороги, виказавши повагу королеві, що йшла попереду своєї високої похмурої радниці. Схоже, Сікс люди боялися не менше, ніж саму Віолетту. Коли Сікс посміхалася своєю дивною порожньою зміїною посмішкою, люди застигали на місці з широко розкритими очима, на лобах у них виступав піт. Вони полегшено ковтали, коли радниця ховалася за рогом.
— Ось тут, — сказала Сікс.
— Що, ось тут? — Запитала Віолетта і заходилася гризти хлібну паличку.
Рейчел знову влаштувалася на камені і нагадала собі, що повинна стежити за тим, що відбувається. Ляпас вона отримала зі своєї вини, занудьгувала і перестала стежити за навколишнім. Ні, не винна, сказала собі Рейчел. Винна Віолетта. Чейз говорив, що не можна брати на себе чужу провину.
Чейз… Її серце знову стислося від болю, коли вона згадала про Чейза. Потрібно було подумати про щось інше, щоб не розплакатися. Віолетта була нетерпима до всього, що Рейчел робила без дозволу. Це відносилося і до сліз.
— Ось тут. — Повторила Сікс з перебільшеним терпінням. Коли Віолетта лише втупилася на неї, Сікс провела довгим пальцем по освітленій факелами кам'яній стіні. — Чого не вистачає?
Віолетта нахилилася, вдивляючись в стіну.
— Гм…
— Де сонце?
— Ну, — сказала Віолетта різким голосом, випроставшись і махнувши пальцем в напрямку жовтого диска, — ось тут. Безсумнівно, ти бачиш, що це сонце.
Сікс мить пильно на неї дивилася.
— Так, звичайно, я бачу, що це сонце, моя королева. — Її порожня посмішка повернулася. — Але де воно знаходиться на небі?
Віолетта потерла дрібному підборіддя.
— На небі?
— Так. Де воно знаходиться в небі? В зеніті? — Сікс вказала пальцем на небо. — Чи повинні ми думати, що дивимося прямо вгору, на сонце в небі? На картині зображений самий полудень?
— Ну, ні, звичайно, не самий полудень, ти знаєш, що це не може бути опівдні. Передбачається, що вже вечоріє. І ти це знаєш.
— Правда? І як зрозуміти, що вже вечоріє? У кінцевому рахунку, не має значення, чи знаю я, що за час доби повинен бути. Малюнок повинен говорити про це. Адже він не може запитати це у мене, чи не так?
— Гадаю, не може. — Погодилася Віолетта.
Сікс знову провела пальцем по стіні під зображенням сонця.
— І чого ж, виходить, не вистачає?
— Не вистачає, не вистачає… — забурмотів Віолетта. — О! — Вона швидко провела пряму лінію в тому самому місці, на яке вказував палець Сікс. — Горизонт. Потрібно позначити час дня, зобразивши лінію горизонту. Ти розповідала про це раніше. Мабуть, вискочило з голови. — Вона гнівно подивилася на Сікс. — Потрібно так багато всього запам'ятати, чи знаєш. Всі ці штуки так складно упорядкувати в голові.
Холодна
