Зоряний лицар - Тамара Крюкова

відтоді, як він бачив її востаннє. Вона метушливо озирнулася й пішла до каміна. Гліб гидливо відсахнувся, аби показати незваній гості, що не бажає мати з нею нічого спільного. Однак холодний прийом ніскілечки не збентежив старої. Вона розчулено подивилася на юнака й сказала:

— Не чекав? Дарма. Я про тебе, любчику, не забувала. Ось, поговорити прийшла.

— Нам немає про що розмовляти, — відрізав Гліб.

— Помиляєшся. Розмова може вийти дуже цікавою. Чи тобі однаково, що трапиться з циганкою?

Питання застало Гліба зненацька. Забувши про те, що майбутній монарх завжди має зберігати спокій, він подався вперед і схвильовано запитав:

— Ви знаєте, що з Марикою?

Старій ніби позакладало. Вона узяла коцюбу і заходилася ворушити загасле вугілля. Полум’я, котре вже дрімало, враз засичало, як потривожена змія, і бентежно здійнялося вгору. У відьминих очах спалахнули багряні іскри.

— Все перетвориться на попіл, — забурмотіла вона.

— Ви не відповіли на моє запитання, — роздратовано сказав Гліб.

— Ні, любчику. Це ти не схотів дослухатися до моєї відповіді. — Віщунка показала на вогонь і зловісно прошепотіла: — Ось яка доля чекає на твою подружку.

Глібові раптом стало важко дихати, незважаючи на те, що в кімнаті було досить холодно.

Пророцтво Зоряного лицаря збігалося зі злісним карканням старої відьми.

— Ні! — рвучко скрикнув він.

— Коли ти такий упевнений, то нам далі нічого розмовляти, — посміхнулася стара й удавано зібралася йти.

— Постривайте! А де вона? — наполегливо запитав юнак.

— У занедбаній кузні.

— У кузні? Що вона там робить?

— Ковалеві допомагає дістати з-під землі прокляте золото.

— Неправда! Марика не відьма! — скрикнув Гліб.

— Я й не кажу, що вона відьма, — погодилася стара. — Твоя подружка хоче пустити скарб на добрі справи і тим самим урятувати грішну душу коваля. Шкода тільки, люди цього не знають. А що б ти мав робити на їхньому місці? Кому ще спаде на думку вночі шукати золото у проклятій кузні? Схоже на чаклунство, — огидно зареготіла Віщунка.

Побачивши її задоволену твар, Гліб раптом здогадався, хто причетний до всіх негараздів.

— То це ви підкинули Мариці в кімнату череп і всяку іншу гидоту І ви напустили причину на Агнесу, — сказав принц, дивлячись відьмі в очі.

— Авжеж я, любчику. Хто ж іще? І гаманець герцогині під подушку я запхала, — покірно погодилася вона.

То ось про яку відьму говорив Зоряний лицар! Виходить, Марика не винна. Відкриття приголомшило Гліба. Йому кортіло задушити, розтоптати єхидну стару, щоб ніколи не бачити її мерзенної усмішки.

Бачачи, як принц розлютувався, Віщунка схвально прицмокнула язиком:

— Ти навіть не уявляєш, як мені приємно, коли в людях прокидається жага крові.

Гліб зніяковів. Він забув про те, що стара карга вміє читати думки. У її присутності треба бути пильним й уникати лихих намірів. Відьма тільки й чекала, щоб у людині прокинулося зло.

— Не скажу, що радий зробити вам приємність. У всякому разі, більше цього не повториться, — холодно мовив юнак.

— Не сердься, любчику. Даремно ти мене лиходійкою вважаєш. Хочеш, я Агнесу просто зараз розбуджу? — запропонувала Віщунка і, не чекаючи на відповідь, пробурмотіла заклинання. — Тепер усе гаразд. Герцогиня знову бадьора й здорова.

— Чому це ви раптом такою доброю зробилися? — насторожився Гліб.

— Бо не хочу, щоб вона найцікавіше проспала. Адже сердешна й не знає, що у світі діється, — улесливо мовила стара, а подумки додала: «Нехай помилується, як її улюблену донечку живцем спалять».

— А на Марику для чого німоту напустили? — крізь зуби процідив Гліб.

— Це не я. І наклепу на себе брати не хочу. Це все через закляття скарбу коваля. Його можна копати тільки від півночі до перших півнів і ні пари з вуст до кінця роботи. Дівчисько за одну ніч не впоралося, тому їй і довелося мовчати як рибі, інакше розділила б долю коваля.

Ось чому Марика мовчала. Усе вставало на свої місця. Глібові стало соромно. Як гірко було дівчинці незаслужено сидіти в ув’язненні, коли всі відвернулися від неї. Страшно подумати, що її могли засудити як відьму! Звичайно, принц не вірив у наклепи, але в нього не було доказів, а тепер вони є. Але чому Віщунка розповіла правду? Її відвертість насторожувала. Стара карга нічого не робила без наміру.

— Тим часом відьма по-хазяйськи розташувалася в кріслі й продовжувала:

— Якби ти не влаштував їй утечу, вона б дотепер у мовчанку бавилася.

— Виходить, Марика змогла викопати скарб? — із надією в голосі запитав Гліб.

— Звичайно! Ця мала на диво спритна. Та я теж не ликом шита. Зараз їй навряд чи допоможе красномовство, — відьма