Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

Ого! Недаремно я взяла її у нашу команду! Без Селіни ми певно ніколи б до такого не додумалися.

- Ти чи я? – запитала у Івети. Мені дуже не хотілося викликати знову полум’я, рука ще не загоїлася, тай хто зна як закляття відреагує на мою блакитну домішку.

- Напевно ти. В твоїх жилах тече кров вір Аргонів. – все ж наполягла вогняна чаклунка.

Ех, ну добре. Пожертвую іншою рукою. Я піднесла, поки що, неушкоджену долоню до лицьової сторони портрету і викликала малесенький вогник. Дівчата радісно скрикнули, а в мене виступили сльози від болю. Рука стрімко червоніла та покривалася опіками.

- Записи проявляються! – Повідомила Івета. – Давай, ще трошки, прогрій всю площу картини. – попрохала та.

Я затиснула волю в кулак, закусила нижню губу і продовжила себе палити, допоки у повітрі не почувся запах смаженого м’яса.

- Досить, досить! – закричала Селіна і я загасила полум’я.

Долоня пекла так, ніби її окунули у чан із лавою, проте воно було того варте – останній фрагмент закляття та координати планети були перед нашими очима.