Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

- Ти маєш рацію. – погодилася я з подругою. – Тільки треба аби Есфіль сам про себе заявив. Назначив Карлайнові зустріч, де б офіційно попросив права з тобою зустрічатися. Але! Одна умова: зробіть це після того, як я поїду.

- Чому? – обидві чаклунки здивовано глянули на мене.

- Я думаю з новим резервом мені вдасться самій зняти прокляття і з Карлайна, а так він не буде хвилюватися, що являється переносником зарази і зможе подумати про власне сімейне щастя. І хто знає, можливо в нього ще буде син... – пояснила я свій стратегічний задум коліжанкам.

- Леді Кароліна фон Гавот неодноразово цікавилася ним поки я жила у Лессані. Наскільки я знаю, вона досі сама і часто пише мені, напрошується у гості. Може таки познайомити їх? – одразу ухопилася за мою ідею молода інтригантка.

Проте я не спішила її підтримувати, так як не знала хто така ця леді Кароліна, а тому розвернулася до Івети в очікуванні думки експерта. Та задумливо стукала по підборідді вказівним пальцем.

- О! – раптом вигукнула сенаторка. – Згадала її. Так, це непогана партія. По молодості Карлайн віддавав перевагу більш скромним представницям прекрасної половини, але я думаю ця дама могла б привнести в його нудне розмірене життя трохи перцю. Плюс вона артифактниця. Слабка, але з хорошого роду, леді, і в її жилах немає прокляття ДеБранів. То чому не спробувати?

На цьому план «одружити Карлайна» було затверджено. За розмовами ми не помітили, як карета зупинилася у внутрішньому подвір’ї Бурштинового замку, або як звикли називати його жителі Фортуни – імператорського палацу. І це не спроста. Будівля дійсно вражала своїми масштабами та розкішшю, як зовні так і зсередини. Фасад цього чуда Серапіонської архітектури  чимось нагадує турецькі мечеті: кладка стін виконана із золотого ракушняку з вклиненням кількох смуг бурштинових камінців повздовж всього периметру замку. Купол та башні також покриті бурштиновим склом,  а вікна прикрашають бурштинові вітражі... Загалом бурштин тут був усюди, від чого складалося враження, ніби ти гуляєш по одному із чарівних міст країни Оз, тільки без окулярів. Внутрішні стіни палацу рясно завішані портретами королів та королев у золотих рамах, всі коридори та спальні вистелені дорогоцінними коврами, а візерунки на меблях ніби викарбовував сам Творець! Загалом перших кілька днів, як я сюди потрапила, то лише ходила з роззявленим ротом і очима фотографувала кожен сантиметр цього музейного дива.

У Селіни була схожа реакція, проте часу на розглядання інтер’єру у нас не було, тож я взяла дівчину за руку і одразу потягнула в королівську скарбницю. Інтуїція підказувала, що шукати варто саме там.

Івета відкрила охоронний механізм своєю краплею крові і здоровенні триметрові позолочені двері відчинилися, пропускаючи нас всередину.

- На чому ми зупинилися? – запитала я у теперішньої хазяйки палацу.

- Ти перебрала під лупою всі королівські коштовності, а я перечитала всі угоди із сейфу. – відрапортувала магиня.

- Ага. Отже далі по плану огляд предметів антикваріату, підлоги та стін.

- Ми шукали вже у стінах. Тут один сейф і ми його знайшли. – розвела руками вогняна чаклунка.

- Ми не перевіряли підлогу та стелю. – зауважила я, на що Івета лише тяжко видихнула. Ці пошуки того-не знаю-чого її добренько так дістали, але вона продовжувала допомагати мені, за що я була дуже сильно вдячна подрузі.

- Добре, – сказала магиня.  – Ти перевіряй цяцьки, а ми з Селіною переглянемо магічні плетіння на підлозі. Потім викличемо когось із драбиною аби дістатися стелі. – швидко розділила зони відповідальності вогняна чаклунка і ми розійшлися  кожен зі своєю задачею.

Через чотири години, коли мої очі втомилися фокусуватися на дрібних деталях, а Івета та Селіна витратили більшу частину свого резерву на марні сканування, ми вирішили зробити перерву та піти чогось з’їсти. Вже на виході артефактниця звернула увагу на портрет першого короля Інгісу.

- А це хто? – запитала дівчина.

- Евграф вір Аргон. Саме він повів бурштиновий народ на Серапіон і започаткував Ігніс, збудував цей палац і так далі. – пояснила шанобливо Івета.

- Ого! – вражено видихнула Селіна. – А ви його оглядали?

- Звісно! Одразу після речей Галіотти. – зауважила я. – Звичайний портрет, нічого цікавого.

- А я б так не сказала... – не погодилася з нашим судженням та. Ми з подругою переглянулися. – Від нього фонить артефактною магією. Плюс, – вона розвернулася назад до кімнати, – він розміщений так, ніби спостерігає за сховком з цієї дальньої стіни. Ми можемо його зняти? Я хочу уважніше роздивитися плетіння на тканині. – ми знизали плечима і пішли знімати з гачка величезну картину метр на півтора розміром.

Коли та зі стуком опустилася на мармурову підлогу, Селіна попросила розвернути річ зворотньою стороною. Не стала розчаровувати юну магесу інформацією, що там нічого немає, тому просто ще раз напружилися і виконали її прохання. На наш глибокий подив, та широко посміхнулася, побачивши біле полотно.

- Так я і думала! – вигукнула вона, а ми ще раз глянули на ідеально чисту тканину вже магічним зором і всеодно нічого не побачили. На щастя Селіна одразу пояснила. – Там артефакторне плетіння прихованого типу, ви нічого не побачите. Загалом, якщо я вірно зрозуміла, полотно потрібно нагріти вогнем рідної крові. Тоді чари невидимості спадуть і проявиться прихована сторона.