Талiсман - Стівен Кінг

— Вовку! — репетував Джек. — Вовку, заради Бога!

— Ох, — простогнав Вовк і виблював теплу брудну воду Джекові за плече. — Ооооооохххххххх…

Тепер Джек роздивився високу пуританську фігуру Морґана, що стояв на другому березі в чорній мантії. Каптур облямовував бліде вампірське обличчя, надаючи йому похмурої романтики. Джек устиг подумати, що навіть тут попрацювала магія Територій на користь його моторошного дядечка. Тут Морґан більше не був гладкою, гіпертонічною діловою жабою із серцем пірата і розумом убивці; тут його обличчя видовжилося і набуло холодної чоловічої краси. Він спрямував срібний жезл, наче іграшкову магічну паличку, і блакитне полум’я розірвало повітря.

— А тепер ти і твій тупий друг! — заволав Морґан. Його тонкі губи викривив тріумфальний осміх, виставивши напоказ запалі жовті зуби, які раз і назавжди зіпсували Джекові враження відповідно Морґанової краси.

Вовк скрикнув і смикнувся у зболілих Джекових руках. Він витріщався на Морґана, і його помаранчеві очі наповнилися ненавистю і страхом.

— Ти диявол! — волав Вовк. — Ти диявол! Моя сестричка! Моя сестричка-по-окоту! Вовк! Вовк! Ти, диявол!

Джек витягнув пляшку з-під камзола. Там лишався один ковток. Хлопчик не міг втримати Вовка однією рукою; він утрачав його, та й Вовк, здається, не здатен був триматися самотужки. Байдуже. У будь-якому разі, він же не міг забрати Вовка із собою в інший світ… чи міг?

— Ти диявол! — кричав Вовк і ридав.

Його мокре обличчя ковзало по Джековій руці. Задня частина комбінезона роздулася від води. Запах горілої трави і підпечених тварин. Грім, вибухи. Цього разу вогняний потік пронісся в повітрі так близько від Джека, що волосинки у ніздрях посмалилися й закрутилися.

— О ТАК, ВИ ОБИДВОЄ, ВИ ОБИДВОЄ, — завивав Морґан. — Я НАВЧУ ВАС, ЯК СТАВАТИ НА МОЄМУ ШЛЯХУ, МАЛЕНЬКІ БАЙСТРЮКИ! Я ПРИБ’Ю ВАС!

— Вовку, тримайся! — крикнув Джек. Він уже відмовився від ідеї звести Вовка на ноги. Натомість міцно схопив його за руку і стиснув настільки сильно, наскільки міг. — Тримайся за мене, чуєш?

— Вовк!

Джек перехилив пляшку, і жахливий холодний смак гнилого винограду востаннє заповнив його рот. Пляшечка була порожньою. Проковтнувши напій, Джек почув, як баклажка луснула під ударом однієї з Морґанових блискавок. Але звук розбитого скла був не сильним… як і електричний дзвін… і навіть Морґанові люті крики.

Хлопчик відчув, як падає спиною в діру. Можливо, в могилу. Вовк так сильно стиснув його руку, що Джек застогнав. Відчуття втрати свідомості й падіння почало блякнути… а разом з ним зблякло і сонячне світло, обернувшись на сумний пурпурово-коричневий жовтневий присмерк у серці Америки. Холодний дощ бив Джека в обличчя, і краєм думки він усвідомлював, що вода, в якій він стояв зараз, була значно холоднішою за ту, у якій перебував лише кілька секунд тому. Десь зовсім неподалік він чув знайоме гудіння великих вантажівок на федеральній дорозі… от тільки тепер той звук долинав просто зверху.

«Неможливо», — подумав він, але ж так і було? Межі цього слова, здавалося, гнулися, як пластмаса. На якусь бентежну мить він навіть уявив летючі територіальні вантажівки, за кермом яких — летючі територіальні люди з великими парусиновими крилами, причепленими до спини.

«Повернувся, — подумав він. — Знову повернувся, у той самий час, на ту саму магістраль». Він чхнув. Та ж сама застуда. От тільки було дві відмінності. Вони не опинилися в зоні відпочинку, а стояли по стегна в крижаній воді річки під магістральним мостом, і Вовк був із ним. У цьому полягала ще одна відмінність. І Вовк кричав.

Розділ вісімнадцятий

Вовк іде в кіно

1

Ще одна вантажівка, ревучи дизельним двигуном, неслася трасою. Естакада задрижала. Вовк застогнав і вчепився в Джека, мало не скинувши їх у воду.

— Годі! — закричав Джек. — Відчепися, Вовку! Це звичайна вантажівка! Ходімо!

Він ляснув Вовка, хоч і не хотів цього — переляк друга був таким зворушливим. Але зворушливий чи ні, а лапи у Вовка були ого-го, і важив він фунтів на сто п’ятдесят більше, ніж Джек, і якби вовкулака перевернув Джека, обидва б шубовснули в крижану воду, без сумніву, заробивши запалення легень.

— Вовк! Не подобається! Вовк! Не подобається! Вовк! Вовк!

Але його хватка послабшала. За мить руки повисли з боків. Коли повз них із хрипінням пронеслась наступна вантажівка, Вовк скорчився від жаху, але все ж стримався і не схопив Джека. Та він збентежено поглянув на хлопчика з німим благанням, ніби промовляючи: «Забери мене звідси. Я краще помру, ніж житиму в цьому світі».

— Вовку, я хочу цього понад усе на світі, але там Морґан. А навіть якби його там не було, у мене більше немає чарівного соку.

Джек поглянув на свою ліву руку. Він тримав пляшку Спіді за зазубрену шийку, немов людина, що готова до серйозної бійки в барі. Неймовірна удача, що Вовк не порізався, коли з жахом схопився за хлопчика. Джек викинув пляшку. Плюх.

Цього разу магістраллю проїхали аж дві вантажівки — шум став гучнішим. Наляканий Вовк завив і притис вуха руками. Джек помітив, що під час переходу з рук Вовка майже вся шерсть зникла — більша частина, але не вся. А ще він помітив, що перші два пальці обох рук Вовка стали нормальної довжини.

— Ходімо, Вовку, — сказав Джек, коли гуркіт вантажівок трохи затих. — Вибираймося звідси. Ми схожі на двох хлопців, що чекають, коли їх вихрестять під час спеціальної трансляції «Клубу ЛЛ»[157].

Він узяв Вовка за руку і занепокоєно смикнувся, коли той стиснув її. Вовк помітив його реакцію та послабив хватку… зовсім трохи.

— Не кидай мене, Джеку, — почав благати Вовк. — Будь ласка, будь ласка, не кидай.

— Не переймайся, Вовку. Я не кину тебе, — відповів Джек, а сам подумав: «Як ти тільки встряв у таку халепу, кретине? Ось ти тут, стоїш під мостом автомагістралі, десь в Огайо, зі своїм свійським вовкулакою. Як тобі це вдається? Тренуєшся? А ще, до речі, як там Місяць, Джекі? Пам’ятаєш?»

Він не пам’ятав і не міг нічого сказати, бо небо затягнули хмари і лив холодний дощ.

Які в нього шанси? Тридцять до одного на його