Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
Веда вирвалася, обхопила долонями його обличчя і, притягнувши до себе, почала цілувати в губи. Їй знову захотілося відчути новизну і свіжість почуттів, що раптово наринули. Поцілунок був дуже приємним, але спокійним, без вибуху пристрасті, бо Нелемотуллаф не поспішав.
– Ти неодмінно мусиш перемогти в поєдинку, – шепотіла Веда йому в губи, – А там ми самі вирішимо, як нам бути.
– В мене не вийде. Я не настільки сильний, щоб протистояти всім братам одразу. Жодних правил у цьому бою не буде, моя принцеса. Вони захочуть спершу позбутися мене, як головної перешкоди, щоб потім уже розібратися один з одним. Ніхто не відмовиться від честі стати батьком дитини, яка народиться, щоб прославити світ драконів, – говорив він, знову і знову припадаючи ніжно, без натиску до її губ.
– Тоді поєдинку не буде!
– Навряд чи ти зможеш на це вплинути…
– Подивимося! – рішуче сказала Веда, відштовхуючи Нелемотуллафа від свого обличчя.
– Заспівай мені, – попросив він, знову відвертаючись і спираючись на балюстраду.
І Веда тихо заспівала пісню про щасливе кохання – перші свої вірші, покладені на музику. Нелемотуллаф слухав її, опустивши голову…
Вночі вона боялася, що він прийде до неї, знайшовши якийсь привід, наплювавши на обіцянку, дану королю.
