Ми - дракони - Тала Тоцка

Еррегор серце вирішив вберегти і вчинив так, як вчинив би на його місці будь-який розсудливий чоловік — вирушив за порадою до дружини. Тона думала недовго, закликала в спільники графа Родеріка, і разом вони розгорнули цілу військову кампанію. Граф Родерік навідався в табір біля Пікових Скель і як би між іншим влаштував відкритий турнір між принцами Арчібальдом, Леграсом, Дастіаном та Ейнаром.

Змагання пройшло жваво, не обійшлося без вогню, ось тільки внаслідок нього Ейнар отримав невеликі каліцтва, зовсім незначні. Як він отримав їх, залишилося для аміра загадкою, оскільки геронський принц не відставав від аміранів ні в силі, ні в спритності. Але хитрий граф був упевнений в результаті, щоправда, притягнув навіщось з собою головного геронського магістра Зору і ховав його в окремій ложі.

Івейна як побачила лежачого на землі сріблястого дракона, так трохи сама з глузду не з’їхала, а той ще й стогнав, хоч Еррегор бачив, що Родерік навмисне на забиті місця тисне, щоб тому боляче було. Іві кинулася йому на шию і давай ридати, а потім сльози швиденько витерла і почала лікувати свого коханого.

Ейнар, хвала Небесному Богу, хлопчина розумний, зметикував, яку вигоду можна отримати з тих двох подряпин на боці, і так натурально зобразив лихоманку, що Еррегор сам би повірив, якби Тона особисто не дала йому сьорбнути відвару, яким вона поїла хлопчика. Еррегора зараз же трясти почало, і піт на лобі виступив.

Тона пояснила, що це відвар пухирчастого широколистника для профілактики мокриці, Ейнара трохи потрясе, зате він добре пропотіє, але Іві всього цього не знала. І просиділа всю ніч біля ліжка свого Ейні, витираючи йому чоло, а зовні Еррегор з Родеріком охороняли намет і нікого не підпускали на арбалетний постріл.

На ранок заглянули всередину і побачили Ейнара, свіжого і здорового. Він спав безтурботним сном, а поруч, поверх ковдри, прилаштувавши голівку на міцне плече, солодко спала Іві. Родерік з Еррегором не втрималися та обійнялися на радощах, а коли пізніше сяючий від щастя Ейнар урочисто попросив у аміра руки його доньки, навіть геронський магістр Зора розчулився і витер зігнутими вказівними пальцями куточки очей.

Весілля гуляли спочатку тиждень в Сірідані, потім тиждень в Леарні, а слідом молодята полетіли до моря в Ердаман, до Хазадара. І зовсім нещодавно повідомили батькам, що скоро зроблять їх бабусями і дідусями. Тільки Еррегору до дідуся як до місяця, у нього самого ось тільки діти народилися.

Амірани Арчибальд з Леграсом, як з'ясувалося, теж давно собі наречених пригледіли, поки птахами по світу носилися, і тепер жили з сім'ями то в Сірідані, то біля Пікових Скель, але онука обіцяла поки одна Івейна.

Еррегор як починав думати, скільки його діти натерпілися в пташиному вигляді, сам би Алентайну придушив, будь вона жива. Нехай зберігає Пресвітла Матір його дружину, добру і прекрасну жінку, що прихистила його дітей і дбала про них всі ці роки.

За Тону амір був особливо вдячний Небесному Богу і його Пресвітлій Матері і не втомлювався дякувати за кожну ніч, коли стискав в обіймах кохану жінку, коли згорав і знову відроджувався, пив її дихання і п'янів від поцілунків, що дарувала його палка і ніжна дружина.

— Так про що ти казав мені, Сардиме? — запитав Еррегор після того, як його галасливе сімейство пішло годувати обідом і укладати молодше покоління Болігардів на полуденний сон. Катання на драконі було вирішено перенести на вечір. Севастіан залишився з ними в очікуванні, коли і їх покличуть на обід. — Що там з Лаелем?

— Та Гастон знову про весілля питав. А що я йому скажу?

— Як що? Дастіан погодився одружитися на його доньці, чого йому ще треба?

— Так вона ж зовсім дівчисько, ця лаельська принцеса, — втрутився Севастіан, — нашому братові треба одружитися, поняньчитися він і з сестрами може. У неї навіть на портреті в волоссі гілки і сухе листя!

— Їй через півроку виповниться вісімнадцять, — нагадав Сардим.

— Треба ж, як час летить, — задумливо мовив Еррегор і переглянувся зі старим другом.

Лаельська принцеса могла стати справжньою проблемою. Дастіан, хоч і зі скрипом, але дав свою згоду на цей шлюб, тут вже Еррегору з Хазадаром довелося натиснути. Як себе картав Еррегор, як соромив, це знала тільки Тона, адже він обіцяв не тиснути на хлопчика. Але з Гастоном лаятися не хотілося ні йому, ні батькові Дастіана, ердаманському королю, аж надто хороший був лаельський настій в дубових бочках, що постачав їм Гастон.

Дастіан поставив умову, що шлюб укладуть років через п'ять, тут лише два роки минуло, а Гастону вже не терпиться віддати доньку заміж. Еррегор чув, що з принцесою неможливо впоратись, Гастон втомився боротися з донькою, так чому це повинен робити Дастіан? Від обряду сяйва дівчина відмовилася, вдача у неї крута, вона зухвала і непокірна, чи потрібна така дружина їхньому золотому хлопчику?

Еррегор тяжко зітхнув.

— Знаєш, Сардиме, а може ну цього Гастона з його настоєм, нехай сам його п'є, від нього тільки головний біль додається. А Дастіана примушувати я не буду. Нехай сам розбирається, потрібна йому така наречена чи краще іншу пошукати.

— Теж правда, — згідно кивнув Сардим, — недарма ніхто до них за стільки років не сватався, драконячих дочок в Андалурсії на пальцях можна перерахувати, а до Аселін жоден не сунувся, ось Гастон і метушиться.