Ми - дракони - Тала Тоцка

— Як ти сказав? Графиня? Магесса? — до Езари почав доходити сенс сказаного, вона вирячила очі і відкрила рот. Але дитяче наївне обличчя ніяк не в'язалося з пронизливим, чіпким поглядом.

— Я приїхав, щоб забрати тебе в Леарну, Езаро. Я хотів одружитися з тобою, графу Родеріку потрібен спадкоємець, але бачу, тобі саме час грати в ляльки.

— Ну постривай, Рассе, не гнівайся! — змолилася Езара, розгублено озираючись. — Визнаю, я була не права. Але я зараз миттю все виправлю, тільки не їдь!

Вона вибігла на середину двору, повернулася спиною до Рассела і почала шепотіти заклинання, час від часу змахуючи руками. Морав, відчуваючи, що господар втратив до поїздки всякий інтерес, потягнувся до кинутих Езарою пагонів, а сам Расс з цікавістю стежив за відуньєю.

Раптом на деревах стали розпускатися квіти. Жовті, бузкові, багряні, вони прямо на очах проростали в бутони, а потім розквітали, нависаючи на гілках цілими гронами, і скоро будиночок Езари потопав серед квіткових дерев, немов житло казкової феї посеред клумби.

Расс заворожено розглядав квіти, морав захоплено жував пагони, Езара опустила руки, гучно зітхнувши, і повернулася. Вона була такою ж, як він запам'ятав її, хоча ні, трішки молодшою.

— Скільки років притримала? — запитав з посмішкою Расс, зістрибуючи з морава і хапаючи в обійми кохану.

— П'ять, — прошепотіла майбутня графиня Родерік, кидаючись йому на шию.

— Вісім, — переконливо кивнув головою граф, підхопив її на руки і зник у казковому будиночку.