Скляне прокляття - Томас Тімайєр

— Але ж тобі було надано волю, яку ти використав для того, щоб самостійно накопичувати мудрість і досвід. Чому ж ти вважаєш, що ми не гідні цього? Де логіка? Ми маємо пройти власний шлях пізнання.

Хлопчик знову схилив голову. Його погляд змінився й уже не був привітним.

— А ти впертий, тобі вже хтось казав про це?

— Батько казав, і неодноразово.

— Неприємна якість. Ти впертий і дуже гострий на язик. Тобі слід якомога швидше позбавитися цих недоліків.

Оскар скинув угору підборіддя.

— Можу я сказати тобі відверто?

— А хіба досі ти не був відвертим?

— Не такою мірою. Але тепер скажу. Мені здається, що, в першу чергу, ти дбаєш не про нас, а, швидше, про власну персону.

— Тобто?

— Ти весь час розповідаєш мені тільки про себе. Ти не терпиш самотності, тому ми повинні весь час бути поряд, неначе хатні звірятка. Під приводом того, що бажаєш нам добра, ти намірився зачинити нас у позолочену клітку, годувати, опікувати, іноді витягати звідти, щоб погладити або погратися з нами.

— Але ж це…

— І справа зовсім не в тому, щоб ми добре почувалися. Справа в тому, що тобі потрібен контроль. Ти прагнеш контролювати нас і маніпулювати нами, нібито ми нікчемні дресировані цуцики. Хіба не так?

Оскар мало не захлинувся від тієї хвилі люті й обурення, що накотила на нього. Люди, які досі оточували його, приязно усміхаючись, після цих слів із огидою відвернулися. Хлопчик теж почав помітно дратуватися.

— Як ти можеш? Виявляється, ти такий самий, як і ці люті догони!

— А чим тобі не догодили догони?

— Вони вбили теллем, яких я любив, і замкнули мене у храм — гробницю зі скла, глини й каменю. І теж весь час твердили, що прагнуть бути вільними. Досі їм удавалося перемагати мене, проте я завжди досягаю своєї мети. Час — ось мій головний спільник.

Оскар мовчав. Він і раніше підозрював, що з цією істотою неможливо домовитися, а тепер ця здогадка підтвердилася.

— Я не можу допустити цього, — прошепотів він. — Не можу піти супроти моїх друзів і родини.

— Ти маєш зрозуміти: віднині я — твоя родина. Ми будемо разом довіку. Залишайся зі мною, і ти побачиш усі дива найвіддаленіших галактик. Крижані планети, вогненні океани, зелені супутники Умбри й фіолетоні моря Селара. Я поділюся з тобою неймовірними знаннями. Ми разом співатимемо й танцюватимемо. Ти познайомишся з цивілізаціями, які вразять твою уяву. Такого ти ніколи не бачив. І для цього тобі треба просто сказати «так».

Оскар похитав головою.

— Мені достатньо й цього світу. Мені в ньому вистачає місця. І якщо тебе цікавить моя відповідь, то я кажу «ні»!

Тієї ж миті він прибрав руки з поверхні смарагдового моноліту.

— Я маю вирушити на його розшуки, — роздільно промовив Гумбольдт. — Він мій син.

— Але ж ти нічим не зможеш йому зарадити! — з відчаєм у голосі заперечила Шарлотта. — Просто перетворишся на скляну людину, як і всі інші. Що ми тоді робитимемо? — Вона похитала головою. — Ми припустилися величезної помилки, одразу не звернувши уваги на те, що відбувається з Оскаром. Та якщо ми й надалі діятимемо навмання, то остаточно занапастимо хлопця. Має ж існувати якийсь спосіб його врятувати!

— Врятувати? Від чого?

— Чи відомо тобі, що догони мають намір зруйнувати скельний міст? Убіре каже, що підготовка до цього вже завершується. Вони зроблять це, щойно ми повернемося, — сказала дівчина.

Гумбольдта Шарлоттине повідомлення неабияк здивувало. Він одразу ж отямився і почав тверезо дивитися на ситуацію.

— Вони хочуть зруйнувати міст?

— Так.

Гумбольдт обернувся, щоб глянути, як догонські воїни переводять полонених скельним мостом на свій бік ущелини.

— І як же вони думають це зробити? Адже тоді їм доведеться зрушити з місця кількасот тонн каміння. А перед цим іще й розбити його на друзки.

— Вони сконструювали якийсь пристрій, складну комбінацію з канатів і важелів, — сказала Шарлотта. — Якщо механізм привести в дію, то зупинити його буде неможливо. Я бачила цей пристрій. Будь певен — він спрацює.

— Але навіщо? Тоді ж вони виявляться повністю ізольованими на верхівці своєї столової гори.

— Такий у них план, невже ти не розумієш? Згадай: ця гора — їхній Ноїв ковчег. Вони мають воду, клаптики орної землі й худобу. Тому можуть скільки завгодно часу існувати цілком незалежно. Навіть якщо зелені кристали захоплять усю земну сушу, догони залишаться в безпеці. Вони вже заходилися руйнувати всі сходи та містки, що ведуть звідси на рівнину. Скельний місток — остання ниточка, що пов’язує їх із зовнішнім світом. Якщо його зруйнувати, вони залишаться відрізаними. Тоді Оскар ніколи не зможе до нас повернутися.

— Цього в жодному разі не можна допустити.

— Я теж так гадаю. Тому так важливо, щоб ти залишився. І ще одне скажу тобі: Еліза має незвичайну ідею щодо того, як можна зупинити цю зелену пошесть. А, можливо, й повністю знешкодити. Елізо! — покликала дівчина.

Гумбольдт стрімко обернувся до своєї супутниці й подруги.

— Я вже давно ставила собі запитання: як догони спромоглися перемогти теллем, — почала жінка. — Як їм удалося здолати цей народ, якщо перевага — і в духовному, і в матеріальному плані — була на боці супротивника? Якщо вірити переказу, догони