Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Бір з жадібним інтересом спостерігав за тим, що відбувається з дівчиною.
Чаклунським зором він бачив, як статуетка в руках Інги спалахнула тихим вогнем і стала наповнюватися енергією життя. Це означало, що приворот подіяв – жертва ось-ось має підкоритися волі того, хто накладав закляття.
Чаша з зіллям стояла за спиною. Бір чіпко стежив за реакцією дівчини, чекаючи, в яку мить їй можна ткнути до губ вариво, видавши його за освіжаючий напій.
Обличчя Інги змінювалося: спершу зблідло, потім риси його застигли і загострилися як у мертвої.
На якусь мить Бір навіть злякався, що помилився із заклинанням, але потім щоки дівчини спалахнули палким рум'янцем, а очі засяяли.
То вже час! Подальший вплив на тіло може виявитися згубним.
– Що з тобою, дорогенька? – співчутливо запитав Бір, забираючи з її рук статуетку.
Інга насилу піднесла до обличчя тремтячу долоню і спробувала струсити краплі холодного поту, що виступили на лобі.
– Не знаю... голова раптом запаморочилася, – прошепотіла вона.
Важка темна хмарка почала тиснути на очі, затуманюючи зір, а тіло під одягом зробилося вологим від поту.
– Нічого, нічого... – співчутливо забурмотів чаклун, уже смакуючи спекотну покірну дівчину у своїх обіймах, – ти перевтомилася. Ось випий...
Він нетерпляче підніс до її привідкритих губ чашу.
Якимось шостим чуттям Інга розуміла: не треба нічого пити з його рук, але в неї не залишилося сил опиратися Біровій турботі.
Тому вона слухняно зробила ковток.
Чаша вислизнула з тремтячих слабких пальців, покотилася мармуровою підлогою, залишаючи за собою доріжку з пролитого зілля.
Чаклун прикро поморщився – адже Інга випила не все, що треба було випити.
Але впевненість у тому, що вже зробленого цілком достатньо для слабкої дівчини зі світу людей, заспокоїла Біра. Він потяг у свої міцні обійми тіло, що злегка обм'якло, почав цілувати струнку шию, насолоджуючись пряним ароматом гладенької і ніжної шкіри.
Знав: у лабораторію ніхто без дозволу не увійде. Навіть сама Ролена не любила цих важких меблів, отруйного блиску магічних зілля і похмурих кам'яних стін, на яких висіли важкі канделябри у вигляді розлогих рогів.
На слуг така похмура атмосфера й поготів наганяла настільки невимовний жах, що вони навіть до дверей наближатися не сміли без гострої на те необхідності.
Тому Бір не боявся, що хто-небудь їм завадить. Упевнений у своїй безкарності, він уже валив безвольну дівчину в одне з величезних глибоких крісел, що стояли під стіною.
Їхня близькість завершить дію приворотних чар і наступного разу Інга вже належатиме йому з доброї волі.
Так чого ще можна бажати! Нова іграшка міцна, зламається не скоро, буде час насолодитися повною мірою!
Незважаючи на туман у голові, Інга усвідомлювала: відбувається щось моторошне, щось неприємне і бридке. Її, завжди слухняна воля, раптом відмовлялася коритися.
Інга відчувала чужі руки, що нишпорили по її тілу, і щосили спробувала зосередити розсіяну увагу, зрозуміти, що з нею відбувається, і чому.
Це було схоже на марення, на галюцинації. Колись вона вже відчувала подібне.
Тоді в неї піднялася температура і, прокинувшись уночі з таким самим гнітючим відчуттям в усьому тілі, Інга побачила, як над нею схилилися жахливі тіні, почула їхній шелесткий шепіт, що наче згубна болотяна твань наповнював кімнату, відчула дотик холодних шорстких пальців. І стало їй нудно і дуже страшно. Так само як і тепер. Але тоді допомогли дві таблетки аспірину. Нехай і не полегшили страждання від хвороби, але прогнали видіння.
Тільки тепер їй нема на кого сподіватися, крім себе самої.
Інга не намагалася чинити опір – на безглузду боротьбу йшло надто багато сил. Вона ж, навпаки, намагалася зібрати ці сили в єдиний згусток і вже тоді дати відсіч кривднику.
Щось невідоме в глибині її душі, як і раніше, залишилося стійким – на нього не вплинуло приворотне зілля – і за цей тьмяний відблиск Інга чіплялася як за останній засіб. Вона напружила усю свою волю, щоб роздмухати згасаюче вугіллячко, воскресити полум'я, нехай маленьке, але надійне...
Чаклун квапливо знімав з дівчини одяг, передчуваючи швидку перемогу. Він не помилився. Її гаряче тіло було бездоганним, і Бір хотів якнайшвидше зануритися в його солодку, п'янку глибину.
Раптом її долоні слабко вперлися в його плечі.
– Пусти, – ледь видихнула дівчина, – Що тобі потрібно, виродку? Пусти!
Від подиву Бір сторопів.
За логікою, жертва привороту повинна позбутися не тільки волі, а й голосу і всіх інших почуттів, вона повинна стати лялькою: безмовною і покірною.
То звідки стільки ненависті в її тихому голосі? Чому той голос взагалі прорізався?
Від подиву чаклун послабив обійми. Скориставшись цим, Інга вивернулася, вислизнула з його рук і, похитнувшись, кинулася до столу, смикаючи вниз край футболки.
