Дві Вежі - Джон Рональд Руел Толкін

— Дозволь тихенько спуститися до нього, — попрохав Фродо. — А ви тримайте луки напоготові, якщо знадобиться, застрелите мене, бо я ж не втечу…

— Йди, тільки скоріше, — дозволив Фарамир. — Якщо ця тварина нині вціліє, то буде перед тобою в неоплатному боргу до кінця своїх жалюгідних днів. Анборне, проведи Фродо. Будьте обережні: в цього типа є і слух, і нюх. А свої луки залиште мені.

Анборн знехотя підкорився. Він провів Фродо по східцях до виходу, що ховався серед кущів шипшини. Фродо безшумно прослизнув ігід кущами і опинився на березі. Стало темно, місяць зайшов; Горлума не було видно. Фродо обережно посувався вперед. Анборн тихо йшов за ним.

— Йди далі, - шепнув він на вухо Фродо. — Берег тягнеться праворуч. Дивись, не впади, рятувати нікому буде, хіба тільки цьому твоєму зимородку. Пам'ятай, лучники вартують тут неподалік, хоча ти їх і не бачиш. [267]

Щоб не впасти, Фродо став допомагати собі руками, на зразок Горлума. Берег був досить рівний, але слизький. Через кожні кілька кроків Фродо зупинявся і слухав. Незабаром попереду, зовсім близько, він почув знайоме:

— Рибка, сссоковита рибка. Біла Пика забралася геть, так-так, забралассь, зараз сспокійно покушшштуємо рибки. Ні, мій дорогессенький, не сспокійно. Пропала нашша радіссть, зникла, злі гобіти, злі. Пішшли ссобі, залишшили насс наодинці, гор-р-лум, гор-р-лум… Забрали мій скарб. Нещассний Смеагорл, один-одніссінький. Немає нашої кошштовності. Злі люди заберуть її, сховають. Рибка, ссмачненька рибка, вона додассть нам сил. У нас будуть госстрі очі, сильні пальці, так-так. Ми їх усіх задуш-шимо, якщо видассться часе, наесмерть задушшимо…

Ці скарги та мрії були монотонні, як лопотіння води, їх перебивало тільки плямкання і плювки. Фродо пересмикнуло від жалості і відрази. Хотілося, щоб ці звуки змовкли, нарешті, назавжди. Анборн причаївся за спиною. Шепнути два слова, і вмілі лучники не схиблять… Горлум зовсім не остерігається. Одна стріла — і Фродо врятований від мерзенного, жалюгідного опудала. Але Горлум під його опікою! Слуга має право на опіку хазяїна, навіть якщо служить не з доброї волі. Якби не Горлум, гобіти загинули б на Згубних болотах. І Гандальф напевно не схвалив би вбивства…

— Смеагорле, — тихо покликав Фродо.

— Рибка, ссмачненька рибка, — сичав Горлум.

— Смеагорле! — трохи голосніше повторив Фродо. Горлум замовк.

— Смеагорле, пан прийшов за тобою. Твій пан тут. Йди-но сюди, Смеагорле!

У відповідь почулося слабке шипіння — Горлум втягнув повітря крізь зуби.

— Підійди до мене, Смеагорле, — ще раз покликав Фродо. — Тут небезпечно. Люди вб'ють тебе, якщо знайдуть тут. Йди швидко, якщо хочеш жити. Йди до свого пана!

— Ні, - відповів Горлум. — Пан негарний. Покинув Смеагорла і пішов з новими друзями. Тепер нехай пан почекає. Смеагорл не доїв рибку.

— Часу немає. Бери рибу і підемо.

— Ні, я спершу доїм рибку. [268]

— Смеагорле! — у розпачі вигукнув Фродо. — Він розгніваєтея на тебе. Ти подавишся риб'ячою кісткою і задихнешся. І більше тобі не доведеться ласувати рибкою. ВІН не чекає!

Знову почулося зміїне сичання, і з темряви на чотирьох виповз Горлум. Одну рибу, почату, він затис у зубах, другу в руці. Він підібрався до Фродо, обнюхав його, полискуючи очицями. Раптом він вийняв рибу з рота і випростався:

— Добрий пан! Повернувся за Смеагорлом. Добрий Смеагорл повернувся до пана. Підемо тепер швидко. Під деревами, поки обидві Пики не дивляться. Ходімо, ходімо!

— Не відразу, — сказав Фродо. — Я обіцяв, і я піду. Але ти ще в небезпеці. Я повинен тебе врятувати, довірся мені.

— Довіритись пану? — підозріло запитав Горлум. — Навіщо? А де інший гобіт, злий, поганий гобіт?

— Нагорі, - відповів Фродо, вказуючи на водоспад. — Нам треба піднятися, щоб не залишати його на самоті.

Фродо стало соромно за себе самого: по суті, він заманював Горлума в пастку. Фарамир не дозволить убити Горлума, але зв'язати його доведеться, і нещасне опудало уявить, буцімто його зрадили…

— Ходімо, Смеагорле, — втомлено сказав він. — Ти повинен слухатися. Підемо нагору за течією. Йди перший.

Горлум, схлипуючи і принюхуючись, проповз трохи і завмер:

— Тут хтось є! Гобіт тут не один! Очі його вже горіли злістю.

— Пан негарний! Ошуканець! Злий!

Він сплюнув зі свистом, зігнувся — і в ту ж мить міцна рука Анборна схопила його за зашийок і притисла до землі. Горлум згорнувся клубком і забився на каменях, мокрий і слизький, як вугор. На допомогу Анборнові вже поспішали двоє вартових.

— Ану, цить, — наказав солдат Горлуму. — А то ми тебе стрілами нашпигуємо.

Горлум безсило обвис і почав стогнати і плакати. Солдати швидко і міцно зв'язали його.

— Не тисніть занадто, — сказав Фродо. — Бідолаха не може помірятися з вами силою. Смеагорле, не бійся! Вони [269] нічого поганого не зроблять. Я піду з тобою. Можеш мені віритиі

Горлум тільки сплюнув і злобливо засичав. Солдати підняли його, потягли. Фродо пішов за ними, пригнічений і засмучений.

У печері вже запалили смолоскипи, люди прокидалися, ставали до роботи. Сем з подивом дивився на Горлума, якого солдати несли, закутавши з головою у плащ.

— Піймали? — запитав Сем.

— Сам прийшов, — відповів Фродо. — Повірив мені і прийшов. Я не хотів, щоб з ним так поводились. Сподіваюся, усе обійдеться, але як же мені нудно…

— У цього бідолахи все негаразд виходить, — зітхнув Сем.

Гобітів покликали до Фарамира. Капітан сидів у своєму кріслі під палаючим світильником. Він запропонував Фродо і Сему сісти на лаву і наказав принести вина. Коли вино принесли та розлили, Анборн підняв вузол з Горлумом, витрусив його на підлогу і став збоку, щоб підтримувати бранця на ногах. Горлум щулився, ховаючи хитрі погляди під зморшкуватими бровами, наскрізь мокрий, пропахлий рибою — він так і не випустив свою здобич зі жмені! Заскорузлі патли стирчали, як пасма сухих водоростей, ніс розпухнув.

— Розв'яжіть! Розв'яжіть! — скиглив він. — Нам боляче, дуже боляче, і ми не зробили нічого поганого…

— Нічого поганого? — з кам'яним обличчям перепитав Фарамир, без гніву, здивування чи жалю. — Ти ніколи не робив нічого, за що тебе можна зв'язати або покарати ще суворіше? Але не мені судити тебе за минулі гріхи. Сьогодні тебе схопили в забороненому місці. За рибу з нашого озера потрібно дорого платити!

Горлум розтиснув пальці, риба гепнулась на підлогу.

— Не хочу риби!

— Не в рибі справа. Ми караємо смертю всякого за один погляд на Потайне озеро. Я поки що залишив тебе серед живих тільки на прохання Фродо, він запевняє,