Дві Вежі - Джон Рональд Руел Толкін

— Я шукав дорогу до Мордору, — ледве вимовив він. — Йшов до Горгороту. Я повинен відшукати Вогняну Гору і кинути ЦЕ у вогонь. Так наказав мені Гандальф. Тільки навряд чи я дійду…

Фродо хитнувся і заплющив очі. Фарамир дбайливо підхопив його на руки, переніс на постіль і тепло укрив. Фродо миттєво занурився в глибокий сон. Поруч приготували постіль для Сема. Він було засперечався, але потім низько вклонився Фарамиру:

— На добраніч! Ви виграли, пане!

— От як? — здивувався Фарамир. — Що ти маєш на увазі?

— Золото виявилося найвищої проби! Фарамир посміхнувся:

— Сміливого слугу знайшов собі Фродо! Що ж, похвала з вуст гідної людини — найкраща з нагород. Але я похвали не заслужив: просто вчинив, як мусив.

— Та це ж найважче! Знаєте, пане, ви помітили в панові Фродо щось ельфійське — це вірно! Але я додам, що ви, пане, нагадуєте мені… так, поза сумнівом, — Гандальфа Сірого!

— Чому б і ні? — сказав Фарамир. — Можливо, ти чуєш дух Нуменора… На добраніч!

Розділ 6 ПОТАЙНЕ ОЗЕРО

Фродо прокинувся від чийогось погляду і побачив Фарамира, який схилився над лежанкою. На мить гобіт відчув колишній жах, і Фродо мимоволі відсахнувся.

— Невже ще боїшся? — запитав Фарамир.

— А що, вже ранок?

— Місяць заходить. Треба порадитися. Вибач, що перервав твій відпочинок… [264]

— Добре, ходімо, — погодився Фродо, вщкидаючи ковдру і пухнасті шкури. Його відразу ж охопив холод — вогню не розводили, і печера до ранку нахолола. Шумів водоспад, люди спали. Фродо накинув плащ і пішов за Фарамиром.

Сема не будили, але він прокинувся сам, начебто його штовхнули, побачив порожню постіль Фродо і підхопився. Дві темні постаті посувалися на тлі арки, немов затягнутої молочно-білим шовком, але краса водоспаду зараз не вабила Сема. Він нишком пройшов між сплячими на розстеленому сіні воїнами і подався слідом за Фродо і Фарамиром до вузеньких бокових дверцят.

Пройшовши темним коридором, потім мокрими сходинками нагору, вони опинилися на невеликому рундуку; крізь прорубане в стіні вікно пробивалося слабке світло. Звідси одні східці вели, мабуть, до берега струмка, а другі, закручені гвинтом — нагору ліворуч. По них Фарамир повів Фродо на пласку, нічим не огороджену вершину стрімчака. Тут протікав відведений колись з печери струмок; підстрибнувши на гострій крайці, він із шумом обривався прямовисно вниз, вода закручувалася, пінилася і відразу ж зникала. На краю урвища нерухомо стояв вартовий.

Було тихо, все спало. На заході низько над обрієм висів повний місяць. Ніжна срібляста пара знялася над долиною, а за Андуїном, у густій тіні, причаїлися Білі гори, Еред-Німрас, тільки засніжені піки біліли, мов зуби дракона, — холодні, гострі, чужі. Хтозна, чи не сплять там зараз на привалі покинуті друзі? Чи вони вже заснули вічним сном? Навіщо Фарамир привів Фродо сюди, перервавши блаженне забуття?

Сем, не втримавшись, шепнув, упевнений, що його ніхто інший не почує:

— Краєвид чудовий, пане, щоправда, тільки чогось холодно та на серці важко. Що ви тутечки робите?

Фарамир відразу ж відгукнувся:

— Місяць заходить. Красуня Ітіль, ідучи на спочинок, прощається з сивим Міндолуїном. Але я покликав вас не милуватися краєвидом… до речі, Сема я взагалі не запрошував: якщо мерзнеш, нарікай на свою підозрілість! Потім вип'ємо вина, і ви зігрієтесь. А зараз подивіться!

Фарамир підвів Фродо до самого урвища. Сем не рушив з місця. Навіть в глибині цієї площинки, забризканої водоспадом, він почував себе недобре… [265]

Під обривом вода вирувала і клекотіла в овальній западині, поки не знаходила стоку, а тоді з шумом та плескотом кидалася до рівнини. Місяць ще освітлював берег озера, і Фродо раптом помітив якусь скорчену істоту, але вона негайно майнула в купіль, як камінь.

— Ну, Анборне, — запитав Фарамир вартового, — що тепер скажеш: білка чи зимородок? Хіба в заводях Чорнолісся водяться чорні зимородки?

— Вже і не знаю, — сказав Анборн. — Ясно, що не птах. У нього чотири лапи, і воно пірнає по-людськи. І гарно пірнає! Чого ж воно шукає? Входу до нашої печери? Виходить, нас вистежили? В мене є лук, а на березі стоять на чатах найкращі стрілки. Ми чекаємо тільки твого наказу, капітане.

— Порадь, Фродо, — жваво звернувся до гобіта Фарамир, — порадь, стріляти чи ні?

«Так!» — хотілося вигукнути Семові, але йому було ніяково втручатися. Фродо ж відразу вигукнув:

— Не треба! Будь ласка, не стріляйте!

— Бачу, ти знаєш, хто це, — мовив Фарамир. — Тепер, коли ми обоє його побачили, поясни, навіщо його треба жаліти. Ми тільки раз згадували про вашого супутника, і я вирішив почекати, поки мої солдати зловлять його — але він зміг перехитрити найдосвідченіших ловчих, його навіть не помітив ніхто, крім Анборна. Та зараз це створіння винне в гіршому злочині, ніж полювання на кроликів. Воно полізло до Еннет-Анун і заплатить за це. Дивне створіння! Таке спритне і хитре, і раптом надумало купатися у нас під дверима! Чи воно не знає, що ми виставляємо на ніч вартових? Навіщо йому це?

— Можу дати дві відповіді, - сказав Фродо. — По-перше, справи людей йому невідомі. Він може взагалі не знати, що ви тут сховалися. По-друге, я вважаю, його привело сюди нестримне бажання, котре перемогло обережність.

— Що його принаджує? — неголосно запитав Фарамир. — Відкіля йому знати про твій тягар?

— Він сам ніс цей тягар багато-багато років.

- І він її шукає, цю річ? — ледве стримавши вигук подиву, запитав Фарамир. — Нові ускладнення!

— Вона йому дорога, без неї він не може жити. Але я мав на увазі іншу, незаперечну потребу. [266]

— Що ж іще він може тут шукати?

— Рибу, — сказав Фродо. — Подивись!

Вони знову схилилися над краєм. Біля протилежного берега висунулася з води чорна голова, потім увесь тулуб — істота, як велика жаба, спритно плигнула на високий камінь, сіла і почала гризти рибу — її луска виблискувала в останніх променях місяця.

Фарамир тихенько розсміявся:

- І справді риба! Такий голод для нас безпечний. І все ж таки закуска йому дорого обійдеться!

— Я вже прицілився, — шепнув Анборн. — Стріляти, капітане? Згідно з законом, треба убивати всякого, хто самовільно з'явиться сюди.

— Він жалюгідний і голодний, і не підозрює про загрозу. Гандальф на моєму місці теж просив би тебе про милість, капітане. Ельфів він просив — не знаю, навіщо, але здогадуюсь. Ця істота повинна мені знадобитися, поки що не знаю, як. Дотепер він служив нам провідником.

— Провідником? — знову здивувався Фарамир. — Я багато чого можу зробити для тебе, Фродо, але тут я безсилий: якщо залишити цього бурлаку