Чвара королів - Джордж Мартін

минулих прохачів із вибаченнями; його небіж розігнав би їх батогами та списами. Тиріона й самого спокушала така думка… але ні, не можна. Рано чи пізно під стіни Король-Берега підійде котрийсь із ворогів. Останнє, що йому треба всередині міських мурів — це готові зрадники з палкою жагою помсти. — Скажи їм, що король Джофрі поділяє їхні турботи і робить усе, що в його владі.

— Вони хочуть хліба, а не обіцянок.

— Якщо я сьогодні дам їм хліба, назавтра до брами нагодиться вдвічі більший натовп. Хто там іще?

— Чорний братчик зі Стіни. Підкоморій каже: привіз у слоїку якусь гнилу руку.

Тиріон слабко всміхнувся.

— Дивина, що її досі ніхто не з’їв. Напевне, треба його прийняти. Братчика, часом, не Йореном звуть?

— Ні. То якийсь лицар на ймення Терен.

— Пан Алісер Терен?! — З усіх стрінутих на Стіні чорних братчиків Тиріон Ланістер найменше уподобав саме пана Алісера Терена. То був жовчний і лихий чолов’яга з завеликою пихою. — Якщо подумати, я не надто прагну зараз його бачити. Осели його в якійсь комірчині, де очерет не міняли вже рік, і хай його рука ще трохи погниє.

Брон пирхнув сміхом і пішов собі, а Тиріон узявся видиратися зміїстими сходами. Шкутильгаючи зовнішнім дворищем, він почув торохтіння брамних ґратів. Його сестра з великим почтом чекала коло головної брами.

Верхи на білій кобилі Серсея височіла над ним, як богиня у зелених шатах посеред неба.

— Брате, — вимовила вона крижаним голосом. Королева, м’яко кажучи, не схвалила Тиріонову розправу над Яносом Слинтом.

— Ваша милосте, — чемно вклонився Тиріон. — Ви сьогодні надзвичайно гарні.

На голові королева мала золоту корону, на плечах — горностаєву накидку. Позаду тупотів кінний почет: пан Борос Блаунт з Королегвардії у білій лусці, незмінно насуплений; пан Балон Лебедин з луком при викладеному сріблом сідлі; князь Гиліс Росбі, кашель якого дедалі погіршувався; Галин Вогнечарник з цеху алхіміків; і нарешті, новий королевин улюбленець, її власний брат у перших пан Лансель Ланістер — зброєносець її покійного чоловіка, невідкладно висвячений у лицарі за наполяганням вдовиці. Навколо вишикувалися два десятки збройного супроводу на чолі з сотником Виларом.

— Куди прямуєш такого чудового дня, сестро? — спитав Тиріон.

— Хочу об’їхати брами, оглянути нові скорпіони та вогнеплюйки. Хай не кажуть люди, що всім при дворі так само байдуже до оборони міста, як тобі, брате.

Серсея затримала на ньому свої чисті зелені очі, прегарні навіть у презирстві.

— Мені доповіли, що з Вирію виступив Ренлі Баратеон. Він рухається трояндовим гостинцем разом з усією своєю військовою силою.

— Варис те саме доповів і мені.

— Він може бути тут вже на повний місяць.

— Ні, якщо пересуватиметься тим самим кроком, що й зараз, — запевнив її Тиріон. — Він щовечора бенкетує у новому замку, а на кожному перехресті збирає двір.

— І щодня під його корогви збігається дедалі більше людей. Кажуть, він уже має під рукою сто тисяч вояків.

— Якщо раптом не перебільшують.

— За ним іде вся сила Штормоламу та Вирію, дурнику! — спалахнула Серсея. — Усі значкові пани Тирелів, за винятком хіба що Рожвинів, за яких ти мусиш дякувати мені! Поки в мене у заручниках сидять його недолугі близнюки, князь Пакстер не зрушить дупу зі свого Вертограду, ще й вважатиме, що йому пощастило викрутитися.

— Який жаль, що ти впустила між пальців Лицаря Квітів. І все ж Ренлі, окрім нас, має багато іншого клопоту. Наш батько у Гаренголі, Робб Старк у Водоплині… на його місці я б чинив так само. Просувався б потроху, показував би усій державі свою силу, видивлявся, вичікував. Хай мої вороги пнуться, а я собі посиджу. Якщо Старк розіб’є нас, то південь сам упаде до рук Ренлі, наче збите божим вітром з гілки яблучко, а він і жодного вояка не втратить. А якщо станеться навпаки, то він нападе на наше військо, послаблене боями.

Але Серсея не вгамовувалася.

— Примусь батька привести військо до Король-Берега!

«Тільки для того, щоб ти почувалася безпечніше? Іншого зиску від нього тут не буде.»

— Коли це я міг до чогось примусити нашого батька?

Вона пропустила його запитання повз вуха.

— І коли ти нарешті зберешся звільнити Хайме? Він вартий сотні таких, як ти!

Тиріон лукаво вишкірився.

— Тільки не кажи пані Старк, благаю тебе. Ми ж не маємо сотню таких, як я, на обмін.

— Батько, мабуть, з глузду з’їхав, коли прислав тебе. Від тебе немає жодної користі, сама лише шкода!

Королева смикнула повід, закружляла кобилою і швидкою ристю виїхала з брами, розвіваючи горностаєвою накидкою. Супровід поспішив слідом.

Насправді ж Ренлі Баратеон і наполовину так не лякав Тиріона, як його брат Станіс. Ренлі був улюбленець простого люду, але ніколи ще не водив військо на війну. Станіс був геть інший: суворий, невблаганний, непохитний. Якби ж знати, що там діється на Дракон-Камені… але жоден із рибалок, яких Тиріон винайняв шпигувати за островом, не повернувся, і навіть підглядачі, яких євнух, за його словами, мав серед Станісової чаді, зберігали зловісне мовчання. Неподалік берегів, проте, бачили смугасті короби лисенійських бойових галер, а з Миру Варисові шепотинники доповідали, що на Дракон-Камені винаймають на службу тамтешніх охочих капітанів. «Якщо Станіс вдарить морем, а його брат Ренлі одночасно підступить до брами з суходолу, то скоро вони вдягнуть голову Джофрі на шпичку над ворітьми. Ба гірше — мою вдягнуть поряд із його.» То була прикра думка. Час поміркувати, як безпечно вивезти Шаю з міста, поки не сталося найгірше.

Коло дверей світлиці стояв Подрік Пейн, вивчаючи підлогу.

— Він усередині, — повідомив зброєносець Тиріоновій поясній пряжці. — У вашій світлиці. Ласкавий пане. Даруйте.

Тиріон зітхнув.

— Ану подивись на мене, Поде. Я ніяковію, коли ти розмовляєш з моїм прутнем; він тобі не відповість, вір мені. То хто там у мене в світлиці?

— Пан Мізинець. — Подрік спромігся на швидкий погляд у обличчя хазяїна, потім поспіхом зронив очі додолу. — Тобто пан Петир. Пан Баеліш. Коронний підскарбій.

— Ти вже нарахував мені цілий натовп.

Малий відсахнувся, наче його вдарили, і Тиріона штрикнуло недоладне почуття провини.

Пан Петир сидів на лаві коло вікна, такий собі недбало-вишуканий у жупані сливового кольору та жовтій єдвабовій накидці; одна рука у рукавичці лежала на коліні.

— Король, озброївшись арбалетом, воює з зайцями. Зайці перемагають.