Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Але якщо духи предків не зможуть нам допомогти?
— Все одно ми дізнаємося хоч щось. Не можна нехтувати ані найменшою можливістю: ризик і без того великий. — Він м'яко взяв її за руку. Келен… Я не можу позбутися від відповідальності. І від почуття провини.
Келен дочекалася, поки він подивиться на неї:
— Але чому? Тому що Даркен Рал — твій батько? Ти відчуваєш відповідальність, тому що ти теж Рал?
— Можливо. Але Рал я чи ні, я не можу допустити, щоб Володар тьми захопив все живе. Захопив тебе. Я повинен знайти спосіб зупинити його. Даркен Рал переслідує мене навіть з могили. Як не крути, але причина в мені. Не знаю, як так вийшло, але в усьому, що трапилося, моя вина. Я повинен щось зробити, інакше загинуть усі. А головне — загинеш ти, і ця думка завдає мені такої муки, якої я ніколи ще не відчував. І заради того, щоб цього не сталося, я не зупинюся ні перед чим. Я використаю будь-яку можливість, який би великий не був при цьому ризик. Я повинен піти на раду. — Він виразно глянув на неї. — Навіть якщо я думаю, що саме тут і криється пастка, я зобов'язаний спробувати.
— Пастка?.. По-твоєму, рада може виявитися пасткою?
— Не виключено. Адже нас попередили. Але принаймні ми будемо насторожі. — Він опустив погляд. — На раді в мене не буде меча. Як ти думаєш, чи вдасться тобі викликати блискавку, якщо знадобиться?
Келен похитала головою:
— Не знаю, Річард. Я поняття не маю, як викликала її в минулий раз. Це просто сталося, розумієш? Я не знаю, як нею управляти.
Він кивнув і погладив її по руці:
— Ну що ж, може бути, в цьому і не виникне необхідності. Може бути, духи предків допоможуть нам. Адже вони вже допомогли мені один раз.
Раптово він підняв руку і міцно стиснув ейдж. Його сірі очі помутніли від болю. Обхопивши руками голову, він опустився на землю. Келен присіла поруч.
— Мені треба відпочити, перш ніж відправлятися назад, — пробурмотів Річард. — Ці болі в голові мене доконають.
Келен з жахом подумала, що він має рацію і біль в голові дійсно вб'є його, перш ніж вони опиняться в Ейдіндрілі. Швидше б пройшла ця доба!
Коли вони повернулися, день вже перевалив за полудень. Річарду стало трохи краще, але в очах його як і раніше стояла біль. Вони підійшли до підвищення, де сиділи старші. Птахолов ступив їм назустріч.
— Ну що? Чи бачили ви бантиків? Від Чандалена немає ніяких звісток.
Келен простягнула руку, і золотий медальйон впав в підставлену долоню старійшини.
— Ми зустріли їх на півночі, як і говорив Річард. Ма-Бан-Грід посилає тобі цей дар в знак того, що війни між вашими племенами не буде. Вони зробили помилку і каються. Ми переконали їх, що Плем'я Тіни не бажає їм зла. Чандален, на жаль, зробив помилку.
Птахолв поважно кивнув і, повернувшись до мисливців, що стояли неподалік, наказав їм повідомити Чандалена і його воїнів. Келен здалося, що він чимось засмучений.
— Поважний вождь, щось не так?
Погляд його карих очей був важким. Він подивився на Річарда, потім знову перевів очі на Келен.
— Повернулися сестри Світу. Вони чекають в будинку духів.
У Келен стислося серце. Вона ніяк не думала, що сестри повернуться так скоро. Минуло всього кілька днів. Вона повернулась до Річарду:
— Сестри Світла чекають в будинку духів.
— Час від часу не легше, — зітхнув Річард. — Сьогодні вночі має відбутися рада, — сказав він, звертаючись Птахолова. — Чи будете ви готові?
— Сьогодні вночі духи предків з'являться серед нас. Ми будемо готові.
— Будьте обережні. Нічого не приймайте на віру. Пам'ятайте, від цього залежать наші життя. — Річард взяв Келен за руку. — Ходімо подивимося, чи не можна покласти край цим дурницям.
Вони пішли по площі, обходячи багаття. Люди як і раніше були всюди — вони їли, танцювали, грали на болденах і барабанах. Дітей, щоправда, поменшало: ймовірно, багатьох відправили спати, але інші ще танцювали і гралися біля багать.
— Три дні, — пробурмотів Річард.
— Що?
— Вони повернулися через три дні. Але сьогодні я відправлю їх геть, а завтра ми полетимо. Коли через три дні вони повернуться знову, ми вже два дні як будемо в Ейдіндрілі.
— Якщо тільки в цьому дійсно є якась система, — кинула Келен, не повертаючи голови. — З таким же успіхом вони можуть повернутися через день. Або через годину.
Вона відчула його погляд, але все одно не повернулася.
— На що ти натякаєш?
— У тебе тільки три спроби, Річард. І я боюся. Боюся за тебе.
На цей раз вона подивилася на нього, але він уже відвернувся.
— Я не одягну нашийник. Ні заради чого. Хто б мене про це не просив.
— Я знаю, — зітхнула Келен.
Штовхнувши двері, Річард увійшов до хати духів. Посеред напівтемного приміщення стояли дві жінки в плащах з відкинутими капюшонами. Не зводячи з них рішучого погляду, Річард попрямував до них. Обличчя сестер були суворі, але, здавалося, майже спокійні.
Річард зупинився перед жінками:
— У мене багато питань, і я хочу отримати відповіді.
— Ми раді бачити, що ти ще зберіг розум, Річард, — сказала сестра Верна. — І до цих пір живий.
— Чому сестра Грейс покінчила з собою? Чому ви допустили це?
Сестра Елізабет зробила крок вперед, тримаючи в руках відкритий нашийник.
— Ми вже говорили тобі, обговорення закінчено. Тепер все буде йти за правилами.
— У мене теж є свої правила, — стиснув кулаки Річард. — І ось перше: ніхто з
