Танок драконів - Джордж Мартін

— Був? А я вже кудись поїхав?

— Про це в нас буде час поговорити ввечері. Ми з моїм маленьким другом поїмо, вип’ємо і розробимо великі плани, так?

— Так, мій товстенький друже,— озвався Тиріон. «Він хоче з мене вигоду мати». Купецькі королі з вільних міст у всьому бачать вигоду. «Солдати спецій і самовладці сиру»,— презирливо називав їх лорд-батько. Якщо прийде такий день, коли для Іліріо Мопатиса в мертвому карлику вигоди буде більше, ніж у живому, Тиріона ще до вечора знов запакують у винну діжку. «Тому ліпше мені забиратися, перш ніж такий день прийшов». А що цей день прийде, сумнівів і бути не може: Серсі про Тиріона точно не забуде, та й Джеймі може трохи засмутитися, угледівши стрілу в батьковому животі.

Вітерець куйовдив води басейну навколо голого мечника. Тиріонові пригадалося, як Тиша куйовдила йому волосся тої оманливої весни їхнього шлюбу — перш ніж він допоміг батьковим гвардійцям ґвалтувати її. Під час утечі він думав про цих гвардійців — намагався пригадати, скільки їх було. Таке начебто треба було запам’ятати, але ж ні. Дюжина? Два десятки? Сотня? Він не міг сказати. Всі вони були дорослі, високі й дужі... хоча всі чоловіки видаються високими тринадцятирічному карлику. «Тиша точно знала, скільки їх». Кожен з них заплатив їй срібного оленя, тож досить було просто порахувати монети. «Срібняк за кожного з них і золотий за мене». Батько наполіг, щоб і Тиріон розплатився також. Ланістер завжди сплачує свої борги.

«А куди діваються повії?» — знову причувся йому голос лорда Тайвіна, і знову гримнув арбалет.

Магістр припрошував його роздивитися особняк. У кедровій скрині, інкрустованій лазуритом і перламутром, знайшовся чистий одяг. Шили його на хлопчика, збагнув Тиріон, одягаючись. Тканина пишна, хай і трохи відгонить цвіллю, але холоші задовгі, а рукави закороткі, а якби якось вдалося застебнути комір, обличчя миттю почорніло б так само, як у Джофрі на весіллі. Вбрання було трохи побите міллю. «Принаймні блювотинням не смердить».

Тиріон почав своє дослідження з кухні, де пригостився сиром, хлібом та інжиром під сторожкими поглядами двох гладух і кухарчука.

— Добридень вам, любі леді,— уклонився Тиріон.— Ви не знаєте, куди діваються повії?

Оскільки вони не відповіли, він повторив питання валірійською, тільки «повій» замінив на «куртизанок». Цього разу одна з кухарок, молодша й товстіша, знизала плечима.

Цікаво, як би вони повелися, якби він ухопив їх за руки й потягнув до себе в спальню. «Ніхто не посміє вам відмовити»,— запевняв Іліріо, але чомусь Тиріонові здалося, що цих двох він на увазі не мав. Молодша з жінок йому в матері годилася, а старша, швидше за все, була її матір’ю. Обидві були опасисті майже як Іліріо, з цицьками більшими за Тиріонову голову. «Я б міг у тому тілі задушитися». Бувають і гірші способи померти. Наприклад, як-от помер лорд-батько. «Перед смертю треба було примусити його все-таки висрати трохи золота». Скупий на похвалу й любов, лорд Тайвін завжди був щедрим на гроші. «Жалюгіднішим за безносого карлика може бути тільки безносий карлик, який не має грошей».

Тиріон лишив гладух займатися своїми хлібами й казанками, а сам вирушив на пошуки льоху, в якому напередодні Іліріо витрусив його з діжки. Знайти його було неважко. Вина тут було стільки, що можна сто років п’яним валятися: солодке червоне з Розлогів, кисле червоне з Дорну, світлий бурштин з Пентоса, зелений нектар з Мира, зо шість десятків діжок арборського золотого, ба навіть вина з казкового Сходу — від Карта і Ї-Ті до Ашая в Тіні. Врешті-решт Тиріон обрав діжку міцновина, позначеного як вино з приватної колекції лорда Рансфорда Редвина, дідуся теперішнього лорда Арбору. Смак був насичений і п’янкий, а колір такий темно-бордовий, що видавався в півтемряві льоху майже чорним. Тиріон наповнив кубок, потім ще й налив собі карафу про запас і поніс у садок, щоб випити собі під тими вишнями, що він бачив.

Але сталося так, що вийшов він не з тих дверей і так і не зміг відшукати басейн, який бачив з вікна, та то було байдуже. Садок позаду будинку був не гірший, ще й більший. Тиріон деякий час блукав у ньому, попиваючи вино. Мури присоромили б і справжній замок, а декоративні піки нагорі видавалися на диво голими, не прикрашені головами. Тиріон уявив, який вигляд мала б там сестрина голова зі смолою у золотому волоссі та в оточенні мух, які то залітали б їй у рота, то вилітали з нього. «Так, а Джеймі має отримати піку поряд з нею,— розсудив Тиріон.— Не можна розлучати брата і сестру».

Якби мати мотузку й гак, можна було б і мур подолати. В Тиріона дужі руки, а важить він небагато. Зміг би перелізти на той бік — тільки б не напоротися на піку. «Завтра пошукаю мотузку»,— вирішив він.

Мандруючи, він побачив три виходи: центральну браму з прибрамною, потерну біля псарні й садову хвіртку, яка ховалася в заростях світлого плюща. Остання замикалася на ланцюг, дві перші охоронялися. Вартові всі були товсті, з обличчями гладенькими, як дупця в немовляти, й усі були в шпичастих бронзових шоломах. Тиріон легко впізнав євнухів. І добре знав їхню репутацію. Подейкували, що вони нічого не бояться й не відчувають болю, а відданість господареві зберігають до самої смерті. «Непогано було б кількасот таких собі набрати,— подумав він.— Шкода, не подумав про таке, коли не був ще жебраком».

Він перетнув колонну галерею, пройшов під гостроверхою аркою й опинився у вимощеному кахлями дворі, де біля криниці якась жінка прала одяг. На вигляд їй було десь так само років, як і Тиріону; вона мала тьмяні руді коси й широке веснянкувате обличчя.

— Не хочеш вина? — поцікавився у неї Тиріон. Вона невпевнено поглянула на нього.— Другого кубка я не маю, доведеться пити з одного.

Праля знову взялася викручувати сорочки й розвішувати їх сушитися. Тиріон зі своєю карафою всівся на кам’яну лавицю.

— Скажи-но, наскільки можна довіряти магістрові Іліріо?

Зачувши це ім’я, вона звела погляд.

— Настільки? — хихикаючи, Тиріон схрестив короткі ноги та зробив ковток.— Не хотілося б мені грати ту роль, яку призначив мені цей сироторгівець, та як я можу йому відмовити? На брамах стоять вартові. Може, ти б мене під спідницею провела? Я був би вельми вдячний... та я б з тобою побрався! Мав уже дві жінки, то