Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн
Відвернувшись, я постукала кісточками пальців по дзеркалу, насупилась:
– Його ще й покрили захисним склом. Таке просто не розбити.
- Хіба що скинути його з даху, - кивнув Інгемар, ніби про захист подумав одразу. - Є одна ідея, але нам все ж доведеться замкнути десь тіло твого колишнього.
- Що ти вирішив? - я схрестила руки на грудях і підвела голову. Тон чоловіка мені не сподобався.
- Цієї ночі ми перемістимо тебе в тіло Альви, - заговорив Мар таким тоном, наче вже все вирішив і заперечень не прийме. - Доведеться придумати чим відвернути увагу Оскара та Орма, щоб вони не зайшли сюди та не помітили зламані двері, а потім замкнути це тіло. Можемо попросити Майкла, щоб він закрив його десь у бізнес-центрі. Зробимо дублікат ключа, і завтра я повернуся сюди один, щоб зіштовхнути дзеркало з даху.
- Так! А ну почекай, - усередині почала розпускати отруйні лози тривога, обіймала внутрішні органи й повільно їх стискала, змушуючи стискатися від неприємних відчуттів: - Я не думала, що це буде так швидко. Мені ще потрібно… я… ні, Маре, давай вигадаємо як поцупити це…
- Яка цікава зустріч, - протягнув голос, який я не очікувала почути. Наскільки я знала, сьогодні вранці в Оскара мала бути зустріч на іншому краю міста, а Дейл з'явився б в офісі не раніше полудня. Але стрімко обернувшись, я побачила як на балкон виходять обидва мої знайомі.
Чоловіча рука сіпнула мене за плече, засовуючи за широку спину. Король схилив голову і напружено дивився на людей. Дейл здивовано кліпнув, ніби впізнав його, і раптом розплився в усмішці.
- Ваша Величність? Не чекав, що ми зустрінемося тут, - він схилив голову на бік і глянув на мене: - Так ось що відбувається з Альвою останнім часом. Точніше, ось хто з нею відбувається. Кроляча нора працює навіть краще, ніж я припускав.
- Що тут відбувається? - грізно уточнив Оскар, спантеличено дивлячись то на свого друга, то на мене з Ітаном.
- Нас намагалися обікрасти, - сказав Орм так буденно, ніби таке відбувалося кілька разів на день. Начальник виглядав більш стривоженим і водночас розгніваним:
- Ви збиралися самі використати дзеркало?
- Ні, - за нас відповів Орм. Він неквапом пройшовся вперед і зупинився навпроти рами. Не втримавшись, я зазирнула у дзеркало. Воно показало мені високого красеня віком трохи старше Інгемара. Яскравий шатен із витонченими рисами обличчя, дивився на потворну версію себе задумливим поглядом. Так, я б теж оскаженіла, якби з такого гарного чоловіка перетворилася на гниле безформне дещо.
- Оскаре! - я спробувала кинутися вперед, але мене втримав Інгемар. Довелося намагатися докричатися до совісті чоловіка з місця. Я знала начальника досить добре, він хороша людина. Так, зі своїми заскоками, адже багато чого досяг, старанно працюючи, і тепер весь світ сприймає через призму вигоди, але ніколи він не опускався до справді огидних вчинків. - Прошу, не робіть цього! Не слухайте Дейла! Він пропонує вам зробити те, що вб'є цілий світ!
Чоловік спочатку здивувався, і в мене навіть народилася надія на те, що він зрозуміє, але Оскар зітхнув:
- Цивілізації народжуються і вмирають, - він знизав плечима. - Виживають найпристосованіші. Наскільки мені відомо, той світ уже однією ногою в могилі. І зауваж, Олівіє, не ми тому виною, а вони самі. Я ж просто використовую з вигодою те, що вони не змогли зберегти.
- Оскаре... - прошепотіла з розпачем. А чоловік мене більше не слухав, він обернувся до Орма:
– Що нам треба зробити з ними? Тільки не вбивати, Дейле! Ти ж знаєш, це не мої методи!
- Знаю, - спокійно кивнув його співрозмовник, все ще розглядаючи своє відображення. - Ми не будемо нікого вбивати. Я все ще хочу отримати Олівію в помічниці. Просто треба вивезти цих двох за межі дії ядра. Потримати тиждень у заміському будинку і все повернеться до ладу.
- Не посмієш! - прогарчав Інгемар, зриваючись із місця. Але наступної миті завмер, коли Орм неймовірно швидко дістав пістолет і направив в лоб опоненту. Маг усміхнувся:
- А чи знає Його Величність, що померши в цьому світі, він уже не прокинеться у своєму? Ти неймовірно спритно ухиляєшся від замахів, Маре, моя пошана. А я обіцяв своєму дорогому другові нікого не вбивати у цьому світі, але ще один крок і це вважатиметься самозахистом.
Я проковтнула суху грудку в горлі та зиркнула на невдоволеного Оскара. Він відійшов ближче до виходу з балкона, ніби не хотів бути причетним до того, що зараз відбувається. Після цього мій погляд упав на дзеркало, яке стояло надто близько до краю тераси. Серце билося у вухах, заглушаючи голоси Мара та Орма.
Рішення було надто близько. Одне життя проти тисяч. Ще кілька хвилин зволікання і прибуде охорона, тоді ми нічого не зможемо зробити, і світ Веліанори буде приречений на загибель.
