Як я стала королевою - Ольга Обська

Разом із цією думкою в голову несподівано прийшла інша — то може, тому в посланні королеви-матері, адресованому синові, й не було подробиць. Вона не могла їх написати, бо вони стосувалися боргу, а мовчати про борг теж частина обов’язку. І це був ще один аргумент на користь того, що королева все ж мала до боргу сина безпосереднє відношення.

— Дрейку, а ось цікаво, у привидів гарна пам'ять? — Аліса розпочала операцію з добування інформації.

— Хех, іноді мені здається, що я пам'ятаю навіть те, що краще й забути.

— А якщо йдеться про події майже тридцятирічної давнини? Подейкують, саме на цьому кораблі королева-мати колись здійснила подорож на проклятий острів.

— Було таке…

— Адже вона сподівалася знайти чорний нарцис. Не знаєш, чи знайшла? Ти повинен був помітити, в якому настрої вона поверталася.

— Вас, жінок, важко зрозуміти. Її очі світилися від щастя, але іноді вона закривалася у своїй каюті і гірко ридала. Е-хе-хех, нам, морським вовкам, легше пережити розпач — ми топимо його на дні барила з ромом.

Королева була щаслива та нещасна водночас. Що це могло означати?

— Хочеш знати, що я думаю? Вона знайшла те, що шукала, але, мабуть, за це довелося заплатити надто високу ціну.