Українська література » » Воно - Стівен Кінг

Воно - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Воно - Стівен Кінг
хлопчик на величезному велосипеді майнув на відстані якогось фута, немов мана.

Тепер найгірша – і найкраща – частина подорожі опинилася позаду нього. Він знову був задивився на вельми реальну можливість власної смерті та знову віднайшов у собі сили відвести погляд. Його не роздавив автобус; він не вбив себе й трьох стареньких з їхніми покупецькими торбами з універмагу «Фрізіс»286 та чеками від соціального забезпечення; його не розляпало об задній борт кузова старого пікапа «додж» Дядька Айка. Тепер він знову їхав угору пагорбом, швидкість спливала. Щось – ох, назвімо це жагою, це ж було добре, хіба не так? – спливало заразом з нею. Усі ті думки та спогади наздоганяли – агов, Білле, ти ба, ми тебе там майже були втратили з очей на деякий час, але ось ми вже тут – і, возз’єднуючись з ним, видряпувалися вгору по його сорочці, застрибували йому до вуха й шугали в його мозок, наче дітлашня з крижаної гірки. Він відчував, як вони вмощуються по своїх звичних місцях, як вони там тісняться своїми розпашілими тілами. Чорти забирай! Хух! От ми й знову в голові в Білла! Нумо, думаємо про Джорджа! Гаразд! Хто хоче почати?

«Ти забагато думаєш, Білле».

Ні – не в цьому була проблема. Проблема була в тому, що він надто багато уявляє.

Він завернув у провулок Річард-лейн й за пару митей виїхав на Централ-стрит, крутячи педалі повільно, відчуваючи піт у себе в волоссі й на спині. Він зліз з Сілвера перед аптекою й зайшов досередини.

6

До смерті Джорджа Білл виклав би містерові Кіну найістотніше, заговоривши до нього. Аптекар був не вельми добросердим – чи то так принаймні думав про нього Білл, – але був досить терплячим, не дражнився й не насміхався. Але тепер заїкуватість Білла ще більше подужчала, і він дійсно боявся, що з Едді може трапитися щось погане, якщо він не обернеться тут швидко. Тому, коли містер Кін промовив: «Привіт, Біллі Денбро, чим я можу тобі допомогти?», Білл взяв рекламний проспект вітамінів, перевернув його і на зворотному боці написав: «Едді Каспбрак і я гралися в Пустовищі. У нього стався сильний напад астми, він справді ледве може дихати. Ви можете мені дати замінний балончик для його іннгалятора?»

Він посунув цю записку по скляному прилавку до містера Кіна, котрий її прочитав, подивився у схвильовані сині очі Білла й сказав:

– Звичайно, почекай тут і не чіпай нічого, чого не мусиш.

Поки містер Кін перебував поза задньою вітриною, Білл нетерпляче тупцював на місці. Хоча аптекар залишався там менш як п’ять хвилин, здавалося, минула ціла вічність, поки він повернувся з м’яким пластмасовим балончиком для Едді. Вручивши його Біллу, він усміхнувся й сказав:

– Це мусить зарадити тій проблемі.

– Д-д-дякую, – почав Білл, – у м-м-мене н-н-нема г-г-г…

– Все гаразд, синку. Місіс Каспбрак має тут рахунок. Я просто запишу туди це. Я певен, вона схоче подякувати тобі за твою доброту.

Білл з величезним полегшенням подякував містеру Кіну й швидко пішов. Містер Кін вийшов із-за прилавка, щоб подивитися йому вслід. Він побачив, як, вкинувши інгалятор до багажного кошика, Білл незграбно вилазить верхи. «Невже він дійсно вміє їздити на такому великому велосипеді? – подивувався містер Кін. – Сумніваюся. Я дуже в цьому сумніваюся». Але цей хлопчак Денбро якось зрушив з місця, не полетівши сторч головою, і повільно закрутив педалі геть. Велосипед, який містерові Кіну здався чиїмсь дурним жартом, дико вихляв з боку в бік. Інгалятор у кошику перекочувався туди-сюди.

Містер Кін ощирився. Якби цей його вищір побачив Білл, це, поза сумнівом, підтвердило би його думку про те, що містеру Кіну не стати одним із чемпіонів світу серед добряків. То була кисла міна, усмішка чоловіка, який знайшов чимало подиву гідного, але майже нічого піднесеного в людській природі. Так, він додасть ці ліки для Едді до рахунку Соні Каспбрак, і, як завжди, вона виявиться здивованою – і підозріливою радше ніж вдячною – тим, що це такі дешеві ліки. Інші ліки такі дорогі, казала вона. Місіс Каспбрак, як це розумів містер Кін, належала до тих осіб, які вірять, що від чогось дешевого людині не може бути жодної користі. Він добряче міг би обібрати її на «ГідрОкс Аерозолю» для її сина, і подеколи така спокуса була виникала в нього… але навіщо б йому бруднити себе об дурість цієї жінки? Голод йому нібито аж ніяк не загрожує.

Дешево? Господи, ще б пак! «ГідрОкс Аерозоль» («Використовувати за потребою» дрібненько надруковано на клейких етикетках, які він акуратно поприліплював до кожної інгаляторної пляшечки) дійсно був дивовижно дешевим, але, попри цей факт, навіть місіс Каспбрак готова була визнати, що він цілком добре управляється з астмою її сина. Дешевизна цього аерозолю зумовлювалася тим, що це була всього лиш комбінація водню й кисню з домішкою камфори для надання йому легкого медичного присмаку. Іншими словами, ліки Едді від астми були водою з крана.

7

Повернення забрало в Білла більше часу, бо їхати довелося під гору. У кількох місцях він мусив злізати з Сілвера й вести його. Його м’язи просто не мали необхідної сили, щоб рухати велик угору крутішими за положисті узвозами.

На той час, як він сховав велосипед і вирушив назад до потічка, було вже десять хвилин по четвертій. Чорні припущення всякого роду роїлися йому в голові. Той хлопець, Генском, утік, залишивши Едді помирати. Або ті розбишаки могли повернутися і збити на лайно їх обох. Або… найгірше з усього… той чоловік, що зробив своєю справою вбивство дітей, міг упорати одного з них, а то й обох. Як він був упорав Джорджа.

Він знав, як багато про те ходило різних пліток і гадок. Білл дуже страждав на заїкуватість, але ж він не був глухим – хоча інколи здавалося, що люди гадають, ніби мусить бути, оскільки говорив він тільки в разі абсолютної необхідності. Дехто вважав, що вбивство його брата зовсім не пов’язане з убивствами Бетті Ріпсом, Шеріл Ламоніки, Метью Клементса й Вероніки Ґроґан. Інші стверджували, що Джорджа, Ріпсом і Ламоніку вбив один чоловік, а інші двоє стали жертвами іншого вбивці, його «наслідувача». Третя школа думки трималась опінії, що хлопчиків убивала одна людина, а дівчаток інша.

Білл вважав, що всіх було вбито якоюсь однією особою… якщо воно було особою. Він інколи загадувався над цим питанням. Як інколи загадувався про власні почуття щодо Деррі цього літа. Чи це все ще наслідки смерті Джорджа, те, як його батьки, здається, тепер його ігнорують, так глибоко занурені у свою журбу за молодшим сином, що ледве бачать той факт, що Білл усе ще живий і може завдавати собі ушкоджень? Чи ті речі пов’язані з іншими вбивствами? Ті голоси, що іноді, здавалося, балакають тепер у нього в голові, нашіптуючи йому (і ясно, що це не варіації його голосу, оскільки ці голоси не заїкаються – вони тихі, але вони впевнені), радячи йому робити певні речі, але не інші? Чи все це разом зробило Деррі якимсь нібито іншим тепер? Якимсь загрозливим, з вулицями досі не

Відгуки про книгу Воно - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: