Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
Їхню розмову перервав королівський секретар, який доповів, що в приймальні чекає на аудієнцію лорд Фінвар аб Дайхі. Як і Шайна, Ґвен відразу збагнула, навіщо він прийшов, і зовсім не палала бажанням заводити з ним цю розмову, але не могла відмовити в зустрічі одному з найвпливовіших вельмож Катерлаху. Тому наказала секретареві за хвилю запросити його, а Шайні порадила:
— Мабуть, тобі краще піти. На відміну від мене, ти не зобов’язана з ним спілкуватися.
— Нічого, я залишусь. Моя підтримка тобі не завадить.
Увійшовши до кабінету, гладкий лорд поштиво вклонився.
— Моє шанування, високі пані. — Відтак озирнувся на двері і, переконавшись, що секретар щільно зачинив їх, додав: — За офіційною версією, я прийшов для того, щоб лицемірно висловити свої співчуття з приводу смерті вашої сестри, леді Неріс вер Дирдрі, і так само лицемірно привітати вас, леді Ґвенет, з поверненням відьомської сили. Та насправді я роблю це від щирого серця, без найменшого фальшу.
— У такому разі, — ввічливо відповіла Ґвен, — ми вдячні вам і за співчуття, і за привітання, і за вашу щирість. Проте мені здається, що ви прийшли не тільки для цього.
— Так, пані, ваша правда, — підтвердив Фінвар, насилу втиснувшись у широченьке крісло, яке донедавна займав Кивін аб Енгас. — Із цілком зрозумілих причин я трохи стурбований за долю нашої маленької оборудки. Як мені відомо, лорд Бренан не дуже й поривався негайно посісти трон, він погодився на це, лише поступаючись вашому бажанню. Але тепер про його шлюб з вами вже не йдеться, тому не виключено, що він може передумати й вирішить зачекати до наступного разу.
— Та це зовсім не означає, що лорд Бренан скасує вашу угоду, — зауважила Ґвен. — Просто тоді її виконання відтермінується до наступних виборів короля.
Фінвар аб Дайхі скрушно зітхнув.
— У тому й заковика, моя люба пані. Від цього мої зобов’язання ніде не подінуться, я все одно муситиму забезпечити п’ять голосів у Раді. Але на той час панночці Марвен уже напевно мине п’ятнадцять років, і зобов’язання лорда Бренана втратять свою силу, так і не набувши чинності. Я в жодному разі не стверджую, що леді Брігід, з якою ми готували текст угоди, перехитрила мене; вона, звісно, й думки не припускала, що до вас може повернутись Іскра. Проте зараз ми маємо дуже прикру для мене ситуацію, коли я мушу задарма зробити вам важливу послугу.
— Ну, не зовсім задарма, — заперечила Ґвен. — Ми ж дали вам тверду ґарантію, що збережемо в таємниці вашу негідну поведінку в історії з отруєнням короля.
— Крім того, — підхопила Шайна, — ви й самі чудово розумієте, що наступного разу моєму братові не знадобляться ваші голоси. Він і без них здобуде корону. А ваші шлюбні домовленості, за обопільного бажання, можна реалізувати й поза межами угоди. Наскільки я знаю, Марвен сподобалась ідея вийти заміж за юного катерлахського лорда, і якщо після знайомства з вашим сином вона не змінить своєї думки, то Бренан не заперечуватиме. Правда, з обіцяним посагом доведеться зачекати, аж поки він стане королем. Вас це влаштовує, лорде Фінваре?
— Не скажу, що цілком, але за відсутності кращих варіантів згодиться. Гм… То ваші слова слід розуміти так, що лорд Бренан справді вирішив не квапитися з претензіями на престол?
— Він ще роздумує, та все йде саме до цього, — відповіла Ґвен. — Гадаю, завтра або післязавтра про це буде оголошено офіційно.
— І тоді ґраф Ярвійський може завчасно святкувати перемогу, — констатував Фінвар аб Дайхі. — За теперішніх обставин він легко збере потрібну кількість голосів у Раді. Не здивуюсь, якщо його проголосять королем першого ж дня. Більшість лордів радо перекладуть усю відповідальність за свій вибір на ваші, відьомські плечі.
— Як це? — не збагнула Шайна.
— А хіба не ясно? Спроба чорних викрасти панночок Марвен і Ґрайне кинула тінь на всіх суперників лорда Бренана. Найбільше на мене, але дісталося також і Авлайдові аб Калваху, і навіть Ріґварові аб Ковґалу. Проте між ними є істотна різниця: якщо виявиться причетність до цих подій ґрафа Карвадонського, то під підозрою опиняться всі, хто віддав йому свої голоси. А от прибічники ґрафа Ярвійського можуть не турбуватися — ви ж бо його підтримуєте, а отже, самі будете винні в тому, що пригріли на своїх грудях змію. — Гладкий лорд, крекчучи, підвівся з крісла. — Ну, гаразд, мені вже час іти. А то люди ще зацікавляться, про що ми так довго розмовляємо. Я ж зовсім не хочу, щоб наша угода набула розголосу. В усякому разі, не зараз.
Коли Фінвар аб Дайхі вийшов, Шайна запитливо глянула на Ґвен:
— Як гадаєш, він щось задумав?
— Хтозна. Фінвар завжди каламутить воду, така вже його інтриґанська натура. Але не бачу, чим він може зашкодити нам, не зашкодивши собі… І взагалі, це вже не моя проблема. Нехай цим переймається Брігід, а я спокійно собі добуду останні дві години на посаді реґента і вмию руки. Слуги вже пакують мої речі для подорожі… — Ґвен замовкла, вагаючись. — Мабуть, не варто просити, щоб ти супроводжувала мене до Рондава.
— Краще не треба, — сказала Шайна. — Навряд чи це сподобається Бренанові. Він, звичайно, не заперечуватиме проти моєї поїздки, але…
— Так, розумію, — квапливо урвала її Ґвен. — Це була погана ідея. — Вона тихо зітхнула. — І вибач за ті слова, які я наговорила тобі навесні. Вибач, що тоді прогнала тебе. Якби ти залишилася в Кил Морґанасі, якби ми були разом, коли з’явився Бренан, усе склалося б інакше. Я б не розбила йому серце… і собі також.
— А ще мені, — додала Шайна й недбало стенула плечима. — Та який сенс про це говорити. Минулого все одно не повернеш. Що було, те загуло…
Розділ XVI