Несвідоме одруження - Естрела Асферіс

Я не стала її розчаровувати, розповівши про події, що відбулися після візиту до лікаря. Я не приховувала нічого, повідавши і про бесіду з Аделаусом. Звичайно, у моєї подруги не могло не виникнути запитань:

- Ти так довіряєш словам цього Аделауса? Ти ж казала, що він учитель зі шпигунської майстерності, тож цілком міг тобі збрехати, - Мел озвучила свої сумніви.

Вона, професійно займаючись крадіжками, місцями була надмірно підозрілою.

Я озвучила свою думку, підкріпивши її кількома аргументами:

- Так, я вірю йому. Він також, як і я, належить до раси дроу. І за роки, проведені в чужих землях, домігся чималих успіхів. Та й я знала його ще коли були живі батьки. Він досить часто бував у нашому домі. А батьки не стали б довіряти комусь просто так.

- Добре. Він міг не брехати, а просто маніпулювати твоїми діями і реакціями, переслідуючи якісь свої цілі, - Мел не здавалася у своїх підозрах.

- Ну, одна з його цілей - дошкулити Хаерні, він якоюсь мірою доводиться мені далекою ріднею, і в нього з нею старі рахунки - відповіла я.

- І все одно, я б не довіряла йому так беззастережно, як ти, - Мел залишилася при своїй позиції. Але і я була тверда у своїх переконаннях, про що й сказала:

- Я йому вірю. Крім того, він єдиний контакт з Академією, що залишився у мене.

Мел, почувши останню фразу, знову вибухнула негативом. Вона, внаслідок приналежності до раси перевертнів, була надто емоційно збудлива. Час від часу вона надмірно бурхливо реагувала на те, що представники інших рас сприймали б зі спокоєм. Та й її професія зробила досить значний внесок у її особистість, зробивши занадто підозрілою. Тож я майже не здивувалася її реакції на мої слова:

- Що? Ти можеш із ним зв'язатися? А якщо тебе знаходять не через мітку на змії, а через його амулет? Якщо він пов'язаний якимось договором із твоїми переслідувачами? Я впевнена, що він не остаточно порвав зі світом дроу. Якісь зв'язки могли й залишитися. Та й якщо подумати, на кожного можна знайти свої важелі тиску.

Я задумалася на кілька хвилин над словами Мел. Але врешті-решт я все ж висловила свою думку:

-Повинна визнати, твої слова досить раціональні, і якби йшлося про будь-якого іншого представника раси дроу, я б засумнівалася. Але щодо Аделауса я впевнена, що він не пов'язаний з моїми переслідувачами. Думаю, що найімовірніше він з самого спочатку був і зараз залишається шпигуном когось із наших високопоставлених осіб, інфільтрованим, щоб відстежувати ситуацію зовні. Він цілком може вести свою гру, щоб отримати нову інформацію. Наприклад, всліпу використати мене, щоб я здобула йому відомості про верхівку в людських землях. Але спеціально направляти дроу по моєму сліду - на це він би не пішов. Та й не думаю, що його діями керує хтось із Клану, занадто багато застарілої ненависті було в його погляді, коли він говорив про моїх родичів.

Мел кілька хвилин обмірковувала мою відповідь. Я буквально бачила, як гіпотетична чаша терезів у її голові схилялася то в один, то в інший бік. Нарешті, вона, прийнявши якесь рішення, озвучила його:

- Якщо ти так думаєш - твоє право. Але я досі не впевнена щодо Аделауса. Що сталося далі?

Я, вирішивши не продовжувати тему ставлення до Аделауса, сказала:

- Далі я, слідуючи своїй параної, полізла з вікна вбиральні, прилеглої до кабінету, на дах будівлі ресторації.

- Ти остерігалася, що за вами хтось стежив? Тому йшла верхами? - зрозуміла мою логіку Мел.

Я підтвердила її припущення кивком, і продовжила розповідь:

- Так, саме так я вважала. Але коли влізла на дах, була настільки втомленою від цього підйому, що кілька хвилин відпочивала. Саме тоді я й почула доволі цікаву розмову.

- Вона якось вплинула на подальші події? - перебила мене Мел.

- Не особливо, - коротко відповіла я.

- Тоді може краще її пропустити і перейти до того, що було далі? - внесла свою пропозицію Мел.

Але мені все ж хотілося поділитися хоч із кимось почутим, тож я запропонувала інший варіант:

- Не знаю. Я збиралася обміркувати цю розмову, коли все буде спокійно. Але трохи підзабула про це під час подорожі. Але якщо я все одно розповідаю тобі свою історію, то можна разом обговорити її.

- Добре. Кажи, про що там ішлося, - нарешті здалася Мел, розуміючи, що без цього я не продовжу свою розповідь.

Ну, я й передала все те, що сталося на даху своїми словами:

- Це була суперечка Віртена з батьками. Вони наполягали на його одруженні, а він усіляко намагався уникнути цього. Зрештою, вони зійшлися на компромісі: батьки зобов'язувалися не нав'язувати йому свою наречену, а Вірт мав упродовж двох місяців знайти дівчину, яка підходила б йому, і укласти з нею шлюбний союз.

- Так, приперли вони його до стінки, - зітхнула Мел.

Їй теж не подобалися звичаї, коли батьки шукали дітям супутників життя, і взагалі змушували укладати шлюбні союзи. Тому її реакція - цілком природня. У принципі, я з нею згодна, якщо індивід зустрів свою другу половинку і готовий до такого серйозного кроку, як одруження, він і без батьківських умовлянь це зробить. Якщо ж це просто якесь захоплення, або взагалі немає навіть бодай якоїсь симпатії - то навіть якщо його чи її змусять пройти обряд, згодом усе призведе до зрад. Ну або просто зробить нещасним другого учасника цього невтішного союзу.