Українська література » Фентезі » Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг

Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг
усвідомлюєте кожну хвилину свого часу, — пояснила Одетта. — Ваша історія просувається від точки до точки: літак, вторгнення того… того… його…

З явною відразою вона кивнула в напрямку передгір'їв.

— Потім ви ховали наркотики, вас заарештували і таке інше. Історія фантастична, але в ній не бракує жодних ланок.

Якщо говорити про мене, то я приїхала з Оксфорда, мене зустрів Ендрю, мій водій, і привіз додому. Я прийняла ванну й хотіла спати. У мене починалася сильна мігрень, а сон — це єдині ліки від особливо сильного болю в голові. Але було близько півночі, і я вирішила спочатку подивитися новини. Мене відпустили разом з кількома нашими, але коли ми від'їжджали, деякі досі залишалися за ґратами. Я хотіла дізнатися, чи їхні справи були вирішені.

Я витерлася рушником, наділа халат і пішла до вітальні. Ввімкнула телевізор. Ведучий новин почав розповідати про останню заяву Хрущова щодо американських радників у В'єтнамі. Він сказав: «У нас є запис із…» — а потім зник, а я опинилася на цьому узбережжі, на візку, який котився по піску. Ви кажете, що бачили мене в якомусь магічному дверному отворі, якого зараз немає, і що я була в «Мейсі» й займалася злодійством. Усе це просто безглуздо, але навіть якщо припустити, що так було, я ж могла знайти собі щось краще за дешеву біжутерію. Я взагалі не ношу прикрас.

— Тоді ще раз гляньте на свої руки, Одетто, — тихо сказав Едді.

Довго-предовго вона переводила погляд від «діаманта» на лівому мізинці, надто великого і вульгарного, аби бути справжнім, до гігантського опала на середньому пальці правої руки, занадто великого і вульгарного, щоби виявитися підробкою.

— Це все не насправді, — вперто повторила вона.

— У вас часом не заїло платівку? — Едді вперше по-справжньому розлютився. — Щоразу, коли у вашій охайній маленькій історійці виникає діра, ви просто починаєте торочити «це все не насправді». Детто, станьте вже нарешті розумнішою.

— Не смійте мене так називати! Ненавиджу це ім'я! — закричала вона так пронизливо, що Едді аж сахнувся.

— Даруйте. Нічого собі! Я не знав.

— Ніч для мене виявилася днем, я була одягнута, а тепер роздягнута, я сиділа у себе в вітальні, а опинилася на цьому порожньому пляжі. А що насправді сталося, так це те, що якийсь неотесаний пузатий помічник шерифа садонув мене по голові кийком, от і все!

— Але ж ваші спогади не обриваються в Оксфорді, — лагідно сказав Едді.

— Щ-що? — Знову непевність. А можливо, небажання визнавати очевидне. Так само, як і з перснями.

— Якщо вас стукнули в Оксфорді, як так вийшло, що ви пам'ятаєте все, що було після нього?

— У таких справах завжди не дуже багато логіки. — Вона знову почала терти скроні. — А тепер, Едді, коли ваша ласка, я б хотіла припинити цю розмову. В мене знову болить голова. Просто розколюється.

— А по-моєму, є тут логіка чи немає, залежить від того, у що ви хочете вірити. Одетто, я бачив вас у «Мейсі». Я бачив, як ви крали. Ви кажете, що не робите такого, але ж ви також сказали, що не носите прикрас. Сказали навіть попри те, що, поки ми розмовляли, ви кілька разів дивилися на свої руки. Ті персні весь час були на місці, але ви наче їх не помічали, поки я не звернув вашу увагу і не змусив їх побачити.

— Я не хочу про це говорити! — закричала вона. — У мене голова болить!

— Добре. Але ви знаєте, коли загубили лік часу, і це геть не в Оксфорді було.

— Дайте мені спокій, — втомлено попросила вона.

Едді побачив стрільця, який ледве тягнув назад два наповнених водою бурдюки — один обв'язаний довкола пояса, а другий перекинутий через плечі. Вигляд у нього був дуже змучений.

— Хотів би я вам допомогти. Але для цього, гадаю, я мусив би бути справжнім, — відповів Едді.

Він трохи постояв біля Одетти, але вона схилила голову і безперестану терла скроні кінчиками пальців.

І Едді пішов допомогти Роландові.

8

— Сідай. — Едді забрав у стрільця бурдюки. — У тебе такий вигляд, наче ти ледь на ногах тримаєшся.

— Так і є. Мені знову зле.

Пильно подивившись на Роланда, Едді відзначив про себе його розпашілі щоки і чоло, потріскані губи й кивнув.

— Я сподівався, що тебе це обмине, але якщо вже так вийшло, приятелю, то нічого дивного. Ти прийняв неповний курс. У Балазара не вистачило «Кефлексу».

— Не розумію тебе.

— Якщо приймати пеніцилінові ліки недостатньо довго, то інфекцію не вб'єш. Ти просто заженеш її глибоко всередину. Мине кілька днів, і вона повернеться. Нам потрібно буде знову розжитися антибіотиком. Принаймні є двері, через які його можна дістати. А тим часом тобі треба просто розслабитися. — Але насправді Едді приречено міркував про те, що Одетта не має ніг, а шукати воду з кожним разом доводиться дедалі довше і довше. «Роланд обрав не найліпший час для того, щоби знову захворіти», — подумав він. І вирішив, що могло бути й гірше, але наскільки — не знав.

— Я маю для тебе щось цікаве про Одетту.

— Це так її звуть?

— Угу.

— Дуже гарне ім'я, — відзначив стрілець.

— Ага. Мені теж так здалося. А от те, що вона думає про це місце, не дуже гарно. Вона вважає, що її тут немає.

— Я знаю. Та й я їй не дуже подобаюсь, правда ж?

«Так, — подумав Едді, — але це не заважає їй думати, що ти потворисько з галюцинації». Але вголос цього не вимовив, тільки кивнув.

— І знову причина майже та сама, — сказав стрілець. — Вона не та жінка, яку я провіз крізь двері, розумієш. Це зовсім не вона.

Спочатку Едді зачудовано подивився на нього, а потім схвильовано кивнув. Той каламутний погляд у дзеркалі… вищир зубів… чувак казав правду. Господи Боже, авжеж, так! То була ніяка не Одетта.

І тут він згадав руки, що недбало порпалися в шаликах і так само недбало набивали сумку дешевою біжутерією — виникало таке враження, що вона хоче, аби її впіймали на гарячому.

Персні були на пальцях.

Ті самі персні.

«Але не обов'язково ж це були ті самі руки», — не тямлячи себе, подумав він, та ця думка затрималася лише на мить. Він уважно подивився на її руки. Руки були ті самі, делікатні, з довгими нігтями.

— Так, — правив далі стрілець. — То була не вона.

Поглядом своїх синіх очей він уважно вивчав Едді.

— Її руки…

— Слухай, — сказав стрілець, — і слухай уважно. Від цього можуть залежати наші життя. Моє —

Відгуки про книгу Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: