Сяйво - Стівен Кінг
Він не забув оксамитові літні ночі — притихлий будинок, старший брат, Бретт, гуляє зі своєю дівчиною, середній — Майкл, щось зубрить, Беккі з мамою у вітальні дивляться старенький примхливий телевізор, а сам він сидить у холі, прикидаючись, що грається з машинками, а насправді чекаючи на ту хвилину, коли тишу порушить скрип дверей і батько, завваживши, що Джекі чекає на нього, гучно привітає хлопчика. Власний щасливий крик у відповідь — і здоровань іде по коридору, при світлі лампи крізь стрижку-«їжачок» сяє рожева шкіра. Через лікарняну білу уніформу — вічно розстебнуту, іноді вимазану кров’ю куртку, холоші штанів спадають на чорні черевики — при такому освітленні батько завжди здавався м’яким колихким величезним привидом.
Він підхоплював Джекі на руки, і той злітав угору з такою неймовірною швидкістю, що аж відчував, як повітря свинцевим ковпаком тисне на голову. Вище, вище, обидва кричали: «Ліфт! Ліфт!» Бували вечори, коли п’яний батько не встигав залізними руками вчасно зупинити підйом, тоді Джекі живим снарядом перелітав через пласку батькову маківку й гуркотом приземлявся на підлогу позаду нього. Але бувало й по-іншому — Джекі, заливаючись сміхом, злітав туди, де повітря поруч із батьковим обличчям було насичене вологим туманом пивного перегару, і там хлопчика трясли, перевертали, гнули, як реготливий ганчір’яний клубок, щоб зрештою поставити на ноги.
Вислизнувши з розслаблених пальців, квитанції, повільно погойдуючись, поплили вниз, щоб ліниво приземлитися на підлогу. Зімкнуті повіки, на звороті яких вимальовувалося об’ємне зображення батькового обличчя, ледь привідкри-лися — і опустилися знову. Джек легенько здригнувся. Його свідомість плила додолу, як ті квитанції, як листя осики під час листопаду.
Така була перша фаза його взаємин із батьком. Вона закінчилася, коли Джек зрозумів, що й Беккі, і брати — усі старші — ненавидять Торренса-старшого, а мати, непримітна жінка, що рідко говорила на повен голос і все бурмотіла собі під ніс, терпить чоловіка лише тому, що її католицьке виховання підказує: це твій обов’язок. У ті дні Джекові не здавалося дивним, що всі свої суперечки з дітьми батько виграє кулаками — так само як не здавалося дивним, що любов до батька йде рука об руку зі страхом: Джек боявся гри в «ліфт», яка будь-якого вечора могла скінчитися тим, що він упаде й розіб’ється; він боявся, що грубуватий, але хороший настрій батька по вихідних раптом зміниться зичним кабанячим ревом і ударами «моєї старенької правиці»; а іноді, згадав Джек, він боявся навіть того, що під час гри на нього впаде батьківська тінь. До кінця цієї фази він почав помічати, що Бретт ніколи не приводить додому своїх подружок, а Майк із Беккі — приятелів.
До дев’яти років любов почала скисати, як молоко, — тоді від батькової палиці матір втрапила в лікарню. Із палицею він почав ходити за рік до того, ставши кульгавим після автомобільної аварії. Відтоді він ніколи з нею не розставався — з довгим чорним товстим ціпком із золотим набалдашником. Тіло дрімаючого Джека сіпнулося й скулилося від раболіпного страху — воно не забуло смертоносний свист, з яким тростина розсікала повітря, і тріск, коли вона важко врізалася в стіну... або живу плоть. Маму той побив нізащо, раптово й без попередження. Вони вечеряли. Палиця стояла біля батькового стільця. Був недільний вечір, кінець татового триденного вікенду. Усі вихідні він, у своїй типовій манері, пиячив. Смажене курча. Боби. Картопляне пюре. Мати передавала страви. Тато на чолі стола дрімав — або готовий був задрімати — над ущерть повною тарілкою. І раптом він струсив сон, у глибоко посаджених, заплилих жиром очах зблиснуло якесь тупе, люте роздратування. Погляд перескакував з одного домочадця на іншого, на чолі здулася жила — що завжди було поганою ознакою. Велика веснянкувата долоня опустилася на золочений набалдашник палиці, пестячи її. Батько сказав щось про каву — Джек досі не сумнівався, що батько сказав «кава». Мама відкрила рота, щоб відповісти, і тут ціпок зі свистом розсік повітря, врізавшись їй в обличчя. З носа бризнула кров. Беккі заверещала. Мамині окуляри звалилися в печеню. Ціпок звівся вгору й знову опустився, цього разу він розсік шкіру на голові. Мама впала на підлогу Покинувши своє місце, батько пішов навколо стола туди, де на килимі, приголомшена, лежала мати. Рухаючись із властивою товстунам гротескною прудкістю, він розмахував ціпком. Очі блищали. Коли він заговорив із дружиною тими ж словами, якими звертався до дітей під час подібних спалахів, щелепа в нього тремтіла: «Ну. Ну, клянуся Господом. Зараз ти отримаєш, що заслужила. Клята тварюко. Суча дочка. Нумо, отримай своє». Ціпок піднявся й опустився ще сім разів, і тільки потім Бретт із Майком схопили його, відтягнули, вирвали з р/к ціпок. Джек
(Джекі-малюк, він тепер став малям Джекі, ось зараз — задрімавши на обліпленому павутиною складаному стільці, бурмочучи, а топка за спиною ревіла)
точно знав, скільки разів батько вдарив, тому що кожне м’яке «бум!» по тілу матері врізалося в його пам’ять, як вибите на камені зубилом. Сім «бум». Не більше не менше. Мамині окуляри лежали в картопляному пюре. Одне скло тріснуло й забруднилося в печені. Дивлячись на це, не в змозі повірити, вони з Беккі розплакалися. Бретт із коридору репетував батькові, що хай той лише ворухнеться, і він уб’є його. А батько знову й знову повторював: «Клята тварюка.
Кляте поріддя. Віддай палицю, щеня. Дай мені її». Бретт в істериці розмахував ціпком і волав: «Так, так, зараз я тобі дам, тільки ворухнися, я тобі дам і ще кілька разів додам, ох, і надаю ж я тобі». Мама, хитаючись, повільно піднялася на ноги, обличчя вже розпухало, роздувалося, як перекачана стара шина, із чотирьох або п’яти саден бігла кров, і вона сказала жахливу річ — із усього, що мати коли-небудь говорила, Джек запам’ятав слово в слово тільки це: «У кого газети? Тато хоче подивитися комікси. Що, дощ іще йде?» Потім вона знову опустилася на коліна, на закривавлене, розпухле обличчя звисало волосся. Майк телефонував лікареві, щось бурмочучи в трубку. Чи не можна приїхати негайно? Мама. Ні, він не може сказати, у чому справа. Не по телефону. Це не телефонна розмова. Просто «приїдьте». Лікар приїхав і забрав маму в лікарню, у якій батько пропрацював усе своє доросле життя. Він, почасти протверезівши (а може,
