Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
— Що ви там робите? — здивовано спитала вчителька, кудлата, як гірська вівчарка і така ж гостроноса. Вона дивилася на Дарку наче з небес.
— Сиджу, — чесно відповіла дівчина, виявивши, що дійсно сидить на дні досить глибокого і вузького колодязя. Ще й здивувалася, що вдарилася при падінні тільки ліктем, більше нічого не боліло. Магія мабуть.
— Навіщо? — вирішила не обмежуватись одним дурним питанням вчителька.
— Не знаю, — призналася Дарка.
Потім вчительку відсунули і в небесах з’явився Лялянівель, котрий заклопотано сказав:
— Схоже на пастку.
— Ага, на вовків, — відгукнувся хтось з ями невидимий.
— На орків, — поправили його.
— Не кажіть дурниць! — веліла якась жінка. — Мирик тут кожен день туди-сюди ходить і нічого. А орка в ньому більше, ніж в дівчині.
— На орчанок, — тут же поправився експерт по пасткам.
Хтось хихикнув.
— Потрібно її витягнути, — суворо сказав Лялянівель і веселощі як відрізало.
Ну, Дарці так здалося, бо ніхто більше не хихикав. Але потім виявилося, що вона просто нічого не знає про веселощі в цій школі.
Витягувати її вирішили за допомогою левітації. А то шукати драбину чи мотузку занадто довго. З левітацією справи одразу не пішли. Або пішли в якусь не ту сторону, хто їх знає? Дівчину різко смикнули вгору, ледь не обличчям і камінь стінки колодязя. Потім чомусь завертіли нею так, наче вона була дзиґою. А коли їй стало зовсім погано, обережно опустили назад.
— По горизонтальному потоку потрібно, — порадив хтось і Дарку знову смикнули, але дотягли недалеко, навіть до середини колодязя не дотягли. А потім чомусь зупинились. — Щось деформує, — сказали задумливо.
— Це ж пастка, дурень! — викрикнули жіночим голосом. — На магів! Звісно деформує, щоб не вилізли.
— Давайте разом, — несміливо запропонував хтось.
Дарку знову опустили на дно і трошки поговорили про те «разом». По всьому виходило, що для цього спочатку потрібно потренувати це «разом» на полігоні. Бо якщо вони випадково потягнуть в різні сторони… А там ще деформує потоки. І взагалі. Отже, потрібно тренуватися, недільки дві, щоб точно зробити все правильно.
Дівчина уявила, як дві неділі сидить в цій ямі. Їй сюди спускають в кошику їжу, воду… горщик.
— Давайте краще мотузку пошукаємо, — несміливо запропонував іще один жіночий голос.
— А шукайте! — сердито погодився чоловічий і Дарка на деякий час залишилася наодинці з ямою і Лялянівелем, котрий залишився посидіти поруч.
З мотузками в цій школі була якась біда, тому що шукали їх довго. Ще тут була біда з учнями, як Дарці розповіли згодом. Вони заважали шукати і взагалі зосередитись на справі. Вискакували звідки тільки могли (іноді здавалося що прямо із стін) нили про «я вивчу наступного разу, чесне слово», «татко мене ж без грошей залише», «то було не моє пиво, мені його підкинули!». Хотіли хто додаткові заняття, хто додатковий вихідний, а хто і зовсім рецепт чудодійної настоянки, після якої стаєш справжнім магом і вчитися навіть не потрібно. Дарка тієї настояники теж захотіла, але, нажаль, розуміла, що якби вона існувала, нещасні вчителі з радістю всіх би нею напоїли, закрили на декілька місяців на полігоні, а тих, хто вижив, відпустили додому, працювати тим самим великим магом.
Але мотузку зрештою знайшли, дівчину витягли. Місце, де була яма, яка відразу пропала як тільки Дарка опинилася нагорі, обвели білою крейдою і поставили стовпчик з табличкою «небезпечно!». І до полігона вони таки дійшли. Де Дарці запропонували зробити хоч щось. Тільки дивитися при цьому он в ту сторону.
Ну, Дарка і зробила. Зло тупнула, а потім махнула рукою, відпускаючи на волю вогник, який чомусь почав тліти на самих кінчиках пальців.
— Яка цікава техніка, — задумливо сказав один з чоловіків, поглажуючи бороду і не відриваючи очей від великої плями кіптяви. — Кажете, в неї ще квіти ростуть і вітер слухається? Іноді? Це через невміння. І насправді це ніякий не вогонь і ніякий не вітер. Просто сира сила без вираженого направлення. Яка стає то вогнем, то вітром тому, що дівчина повірила — воно повинно чимось ставати. Але це все так, дурниці. Насправді з таким даром можна вчитися на цілителя, а воно набагато цінніше і більше підходить жінці. Жінки терплячіші.
Лялянівель подивився на Дарку з інтересом, мабуть згадав кочергу. Але спитав про зовсім інше.
— А яма тут до чого?
— Мабуть випадково ту пастку зарядила. Насправді їх в школі вистачає. Тут колись різні відступники дітей красти пробували. Самі дітки намагалися запертися на полігон з повними карманами накопичувачів. А тоді ще не було магічної заборони на їх використання в школі дітьми. Якось навіть портал на полігоні якимось чином відкрили і звідти шестиногі вовки почали вибігати. Але ви не переживайте, зараз в школі безпечно.
Дарка вирішила робити вигляд, що повірила.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно