Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
На ранок наступного дня Дарка зрозуміла декілька речей. Важливих речей їй так здавалося.
Перше, що слова Мархи про те, що Лялянівелю до дружини доторкнутися гидко, її все-таки заділи. Можливо навіть сильно. І відреагувала вона на це, як звикла, пропустила повз себе, чи через себе. Загалом, пропустила і зосередилася не на дурних переживаннях, а на фактах, логіці. На всьому, що важливо. Бо якщо ображають, значить намагаються образою відволікати. Щось приховати. І якщо на своїй реакції на образи не зосереджуватися, вона розтане і зникне.
Частіше за все Дарці воно вдавалося.
Іноді ці образи і реакції все-таки наздоганяли і вона плакала, тихо, в подушку, щоб ніхто не бачив і не знав, що не така вона сильна і непробивна, як всім демонструє.
Але і це не саме важливе. Важливо те, що Лялянівель цю пропущену повз реакцію все-таки уловив. І ні, не кинувся втішати. Він продемонстрував наскільки Марха з її книжками неправі. Після чого сестричка скотилася до зовсім дурних звинувачень і остаточно виставила себе дурепою. І можливо ельф саме на це розраховував.
Друге, що зрозуміла Дарка, це те, що подальші події зовсім не випливали з філігранного поштовху в багнюку Мархи ельфом. Цей поштовх від початку був поєднанням приємного з корисним. Лялянівель скоріше навіть нагодою скористався.
Піддався своєму бажанню?
Можливо.
Хоча, швидше, відпустив щось в самому собі. Зараз, коли Дарка думала над всім, що сталося, вона розуміла, що навіть відчула ту мить, коли він взяв і щось відпустив. Щось, що до сих пір навіщось тримав. Магією відчула, не інакше. І йому стало легко-легко…
Приймати рішення?
Ні, тут щось інше, більш інпульсивне. Як сміх, котрий реакція на щось смішне. Ніхто ж не думає навіть миті сміятися чи ні перед тим, як засміятися. Просто сміється. Так і тут.
Третє, що зрозуміла Дарка — ельфійська тендітність дуже оманлива штука. І якщо чистокровний орк надумає боротися з чистокровним ельфом, не факт, що в орка будуть хоча б якісь шанси.
Як Дарка це зрозуміла? А болотяні вивирки знають. Можливо відчула. А можливо знову щось інше, якось так побачила, не очима. Знову магією?
— Як же все заплутано, — тихо-тихо прошепотіла дівчина, щоб не розбудити сплячого поруч чоловіка. Їй спати зовсім не хотілося. Вона навіть намагалася, але не змогла. Як прокинулася від пташиного щебету, так і думає, відчуває, згадує.
Відчуває вона дихання на своїй шиї. Руку на животі. І… хм, свідоцтво того, що чоловік в неї молодий і здоровий, як колись казала одна з тіток, маминих родичок.
А ось зі спогадами все було непросто. Бо Дарка не розуміла, що це було і дуже хотіла знати, що тепер буде далі. Чому як тільки один ельф відпустив щось в самому собі, він відразу схопив дружину за руку (а в тої дружини ж небезпечна, неконтрольована магія і їй шкільний полігон потрібен!) і потягнув до себе в кімнату? Те, що дружина не пручалася, діло десяте і взагалі. Яка дурепа стане пручатися власному чоловіку після такого поцілунка? Хіба що Марха, якій щось в дурну голову стрельне, щось про врятування світу за допомогою збереження цноти…
— Кудись мене не туди веде, — з сумнівом сказала Дарка, все ще тихо-тихо і поправила руку на своєму животі.
Причому тут взагалі Марха? Можливо вона достатньо розізлила стриманого Лялянівеля, але ну її. Діло взагалі не в ній. Дарка, на відміну від цієї рятувальниці ельфів від орків, дурепою не була. Навіщо її в кімнату ведуть, здогадалася одразу, щось там зберігати не збиралася взагалі, так чи інакше. І все було дуже навіть добре!
Але що тепер?
Що з тим незавершеним ритуалом? Ні, він навряд завершився, але щось могло змінитися. Що з цим нестерпним ельфом? Він знову стане відсторонено спокійним, чи вже ні? А якщо він стане схожим на Нетина і буде вистрибувати то тут, то там з посмішкою і незрозумілими пропозиціями?
— Ой-йой, — прошепотіла дівчина.
А з нею тепер що? Ні, не з нею для неї, хоча буде жаль, якщо все розтане і зникне як тільки Лялянівель прокинеться. Невідомо що воно таке це «все», але жаль. А ось що з нею для ельфа?
— Тітка Терха права, — пробурмотіла в подушку дівчина. — Так, тітка Терха права, палицею по макітрі і в печеру, нехай здобич носить, їсть і думає лише про родовід… Щось я знову не туди.
Начебто сплячий ельф тихо хихикнув і притиснув дівчину до себе, у неї навіть подих збився. І все б було чудово, чесно. Якби якомусь ідіоту (чи ідіотці) не захотілося покидати камінням в шибки. Скло задзвеніло і осипалося. А яйцеподібний річковий камінь впав ледь не ельфові на голову. Та і впав би, якби Дарка від несподіванки не спробувала зіштовхнути чоловіка з ліжка. Причому камінь був великий. Попади він і знадобилося б кликати цілителя.
Чудовий ранок, чого там.
— Хм, — сказала дівчина і обережно доторкнулася до каменя кінчиком пальця. А камінь взяв і вистрілив ілюзією усміхненого орка з табличкою «Школа основ землі». — Дуже дивно, — признала Дарка.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно