Постріл в Опері - Лада Лузіна

– А на якого біса Акнір здалися дореволюційні гроші? – скривилася Катерина, яка мала рису, що була менш гідна заздрості. Катя ненавиділа непокору.

Але нині підвладний їй світ явно відбився від рук!

– Саме це й відомо, – сказала Маша. – Гроші потрібні, щоб піти в Минуле.

– А навіщо їй раптом Минуле? – поцікавилася Чуб, підіймаючи руду «доцю» на руки.

– Maman! – Через притаманні їй лінощі Ізида розтуляла рота не так часто, але розтуляючи його, найчастіше висловлювалася мовою Бальзака.

– У Минулому Акнір може знайти свою матір, – переклала котячу репліку Вася. – Спитати у неї поради. Судячи з комори, Килина нерідко навідувалася в минулі століття. А те, що було, залишається назавжди.

Васі набридло сидіти, розвернувшись на дев’яносто градусів, і, бажаючи роздивитися фреску з перехиленими Терезами краще, вона підвелася з дивана.

– Навіщо ходити так далеко? – не второпала Катерина. – Килина була жива ще тиждень тому.

– Ви не знаєте? – щиро здивувалася Василиса Премудра.

– Ми знаємо, – позбавила Катю заперечливої відповіді студентка. – Києвиця може піти в Минуле. І не тільки Києвиця – будь-яка відьма, якщо ми дамо їй ключ і в неї не забракне сил. Що більше сили, то далі в Минуле можна піти. Дійти до V, Х століття може, напевно, одна Києвиця. Проте навіть Києвиця не може повернутися у вчорашній день. Якби ми могли змінювати вчорашні дні, все було б надто легко. Надто велика спокуса – весь час виправляли б учорашні помилки. Отже, найближчий час, куди можна піти, – тринадцять років тому.

– Гаразд, – дозволила Катерина, – нехай топає у своє минуле століття, я не забороняю. Я іншого не розумію. Чому ваші Терези так боляче відреагували на тривіальну крадіжку грошей?

Перемкнувши телевізор, Даша спіймала хвіст репортажу з новин: дівка в міні-спідниці сиділа на загривку в хлопця й, сміючись, стьобала його хворостиною.

«Багато років до того, як Клара Цеткін і Роза Люксембург ввели до календаря 8 Березня, – заторохтів журналіст, – киянки давно святкували свій жіночий день – Брикси. На Петрівки чоловіки зобов’язані були виконувати всю хатню роботу й будь-які їхні примхи. Чоловіки, що протягом року поводилися з жінками не досить добре, просто боялися вийти з дому. Українські молодиці об’єднувалися в компанії, щоб добряче провчити їх…»

«Землепотрясно!» – перейнялася невідомою народною традицією Чуб і широко розтулила рота, бажаючи розпитати про «українське 8 Березня» у двох історичок, що були в її розпорядженні, але не встигла.

– Ясні Києвиці! – Викладачка історії педагогічного інституту приклала руку до своїх безрозмірних грудей. – Якщо мені буде дозволено сказати правду…

– Дозволяємо, – дала добро Катерина Михайлівна.

– За всієї поваги до вас, ви відреагували на крадіжку грошей тому, що ви – люди сліпі. Рівновагу порушено через значно поважнішу причину. Завітавши до Вежі, Акнір офіційно оголосила вам війну. В Місті розкол. Відьми розпалися на два табори. Більшість, – квапливо пояснила проводирка київських відьом, – вірять у вас. А я і наш Хазяїн – не віримо, ми знаємо: ви – істинні. Інакше мене б тут не було. Проте частина наших пішла за проголошеною Наступницею.

– Що означає «проголошеною»? – вимагала конкретики Катя.

– Свого часу Килина публічно проголосила дочку Наступницею й майбутньою Києвицею, – розтлумачила Василиса Премудра. – І якщо Акнір накличе на вас Суд, навіть я не зможу підготувати вас до бою за такий короткий термін.

– Який саме? – уточнила Дображанська.

– За традицією поєдинок призначають на наступний шабаш. А наступний – це Петрівки.

– Петрівки?! – здригнулася Даша. – Українське 8 Березня? Так це ще й шабаш? Щойно по телевізору показували…

– Брикси – не всеукраїнське, а суто київське свято, – сказала викладачка. – У ніч на Петрівки, напередодні свята святих Петра й Павла, відьми з усієї України злітаються до Києва правити свій шабаш на Лисій Горі. А сліпі жінки – відзначають свій «шабаш». Вірніше, святкували його до революції. Киянки їздили на чоловіках верхи, в усіх смислах: запрягали їх у брички й сани, примушували готувати, прати, а самі напивалися й нагулювалися на рік уперед.

– Їздили верхи? – Чуб зрозуміла, що робила теледівчина в міні – воскрешала дореволюційні традиції! – Як відьми? Я вза-агалі гадаю, відьми – ті самі амазонки. І ми, й вони сильніші за чоловіків. І ми, й вони – вільні. І ми, й вони – їздимо верхи, тільки вони на коні, а ми на мітлі. А відьмацька мітла – вза-агалі стовідсотковий фалічний символ. І Фрейд би точно зі мною погодився!

Але Зигмунда Фрейда у Вежі не знайшлося, і цю цікаву, зворушливу й класну тему ніхто не підтримав.

– Брикси мають якесь відношення до справи? – поцікавилася Катя.

Василиса зітхнула:

– Ніякого. Якщо не брати до уваги того, що Головних шабашів року всього три. Перший – 1 травня на Вальпургієву ніч, її відзначають відьми всього світу. Другий, як ви знаєте, з 6-го на 7 липня, в ніч на Івана Купала. Третій – 12-го, в жіночий день.

– Сьогодні 9-те! – підвела брови Катя. – За два дні? І це реально?

– Цілком реально, – сказала Василиса Андріївна. – Суд над вами відбудеться за два з половиною дні. Тепер ви розумієте, чому ваші Терези похитнулися?

– Але ж Килина віддала владу сама! Нам! – Суд, призначений на післязавтра, справив враження навіть на Чуб.

– Це так. – Вася заклопотано поправила бюст. – Але Акнір сказала вам правду. Існує закон. Києвиця має передати владу відьмі по крові. Найчастіше нею буває дочка або родичка. Але спорідненість – не обов’язкова умова. А от відьмацька кров – обов’язкова. Хоча цілком може бути, у вашому роду теж були відьми? – Василиса Андріївна з надією подивилася на Трьох. – Адже відьми є в роду кожної другої киянки! Шанс дуже значний. Раджу вам терміново довідатися.

– Мені нема в кого питати. Мої батьки померли. Я з тринадцяти років виховувалася в прийомній сім’ї. Співчуття ненавиджу! – зрізала Катя.

– А мій дідусь Чуб написав цілу книгу про відьом, – повідомила Даша.

– Гаразд, – позитивно оцінила творчість Дашиного діда Голова київських відьом. – Тобто книга сама по собі нічого не означає. Але якщо він її написав, можливо, його мати або бабуся, двоюрідна прабабуся, троюрідна тітка – не важливо… Хоч крапля відьмацької крові. Досить довести своє відьомство одній із вас – і Суду можна уникнути. Щоправда, й Києвицею буде визнана одна. Проте це краще, ніж… – Вася пригнічено замовкла.

– Ніж що? – схвильовано прояснила Маша.

– У нас можуть відібрати владу? – не повірила Катя.

– О ні, силу Києвиць неможливо відібрати. Ви лише самі можете її віддати.

– А якщо ми не віддамо? – випросталася Катерина Дображанська.

– Ви віддасте, – випустила нове