Постріл в Опері - Лада Лузіна

Землепотрясна підняла зошит, розпластаний на підлозі, з нитяним «язиком» закладки. До «язика» був прив’язаний великий давній ключ.

– Паскуда малолітня, – охарактеризувала зниклу Катя, відчиняючи шафу-дверцята ширше.

Ліворуч розмістився розлогий і різномастий гардероб.

Щільно спресований одяг, наче позичений із костюмерної якогось театру. Чорна чернеча ряса поряд із манірно-ліловим боа. Золотокняжа сукня з важкої, підбитої хутром парчі й з оборками, ніби кремове тістечко, легковажно-рожевий капот, що притулився до смугастого піджака Остапа Бендера. Нагорі, на антресолях, навалені піраміди картонок з капелюхами.

Праворуч комору посмугували дерев’яні полиці.

Одна з них була забита товстими «цеглинами» пачок із грішми – «цегляна кладка» була нерівною: хтось поспіхом схопив кілька штук.

– Вона вкрала в нас гроші. – Катя взяла до рук важку й довгу «цеглину». – Але вони старовинні. – З верхньої купюри на Катерину Михайлівну дивилася одутла Катерина ІІ. – Навіщо вони їй потрібні?

– А тут якась математика дика. – Даша гортала зошит, що його підняла з підлоги. – Цифри. Формули. Повна хрінь.

– Ні! – голосно сказала Маша. – Вона в нас щось украла! Щось дуже важливе!

– З чого ти взяла? – Даша Чуб опустила зошит.

– Чому ти так вважаєш? – Катя забула про тезку-імператрицю.

– Погляньте! – драматичним жестом Маша вказала їм на коминкову полицю.

– О Боже! – трагічно зойкнула Даша. – Знову! Тільки не це!

Брикси – давній обряд виконання чоловіком будь-яких забаганок і побажань дружини в день Петрівок… цього дня київські відьми вирушали на шабаш, а «простим смертним киянкам дозволялося трохи відвести душу на своїх чоловіках і показитися».

Журналіст С. Ярон стверджував, що бачив брикси в Києві ще 1880 року. «Процесія складалася з того, – писав він, – що молодуха сиділа на санях, які тягнув її чоловік, спонукуваний довгою гілкою ліщини. Вирушали зазвичай до корчми, але молодуха вимагала горілку для себе й наказувала випити її в тому місці, де вона за бажає».

– Це неабияка честь для мене, Ясні Києвиці!

Василиса Андріївна з цікавістю нишпорила очима по круглій кімнаті Вежі, й захват посвяченої, що оселився на її обличчі, свідчив яскравіше за слова: вона допущена сюди вперше.

– Запрошення до Вежі Києвиць – мрія кожної київської відьми, – зізналася вона, приймаючи пропозицію присісти на диван. – Навіть Хазяїн бував тут не часто.

Але її дифірамби не стали бальзамом навіть для погордливої Каті.

– Однак ця шмаркачка зайшла до нас, як діти заходять до школи! – сказала та. – Як вона примудрилася сюди зайти? Я розумію, вона – дочка Килини й знає пароль. Але ключ… Я гадала, що ключів лише три.

– Та не було в неї ніякого ключа! – втрутилася Землепотрясна Даша. – Вона завалила через балкон.

– Наче до себе додому! – розлютилася Катя.

– Річ у тім, – пролунав розмірений голос Беладонни, – що це її дім. – Котяча білявка виринула зі схованки-комори й скочила на спинку дивана. – Акнір народилася тут, – пояснила вона. – В прямому розумінні слова. Килина народила її у Вежі Києвиць.

– Та-ак, – захоплено мовила Василиса Премудра. – Від часів Великої Марини Місто не знало Києвиці мудрішої. – Вася розвернула повногруде тіло, щоб поглянути на давню фреску у візантійському стилі, яка висіла над коминковою полицею.

Зображена на ній Києвиця Марина тримала в руці Терези – їхня ліва шалька дуже переважувала праву.

Василиса насупилася:

– Килина вміла зламувати закони краще від хакера.

– Килина знала, – сказала Беладонна, – для своєї дочки наш Будинок зробить виняток.

– Отож, – розмірковувала Маша, – Килина знала, що Акнір доведеться скористатися цим винятком? Знала, що у Вежі оселяться інші? Що її дочка не стане Наступницею?

Маша теж дивилася на фреску.

І теж спохмурніла, тривожно й злякано.

– Та звідки вона взагалі взялася, ця Акнір? – роздратовано спитала Катя. – Де вона була раніше?

– Килина відіслала її з Міста, – статечно відповіла Василиса. – Ви знаєте краще за всіх, коли б план Килини спрацював, Київ зник би з лиця Землі. Килина замислила небезпечне й не хотіла ризикувати життям єдиної дочки.

– Ця шмаркачка погрожувала нам якимось судом. Обіцяла поєдинок. Кричала, що ми вже трупи. – Катя презирливо посміхнулася, пригадуючи, як незграбно та впала на підлогу.

Але враз спохмурніла – подивилася на фреску. На кособокі Терези в руці Великої Марини, що проголосила тисячу років тому перший закон Києвиць:

«Істина – в рівновазі!»

Рівновагу в Місті було порушено.

– Ви маєте рацію, – схоже, Василиса вміла читати чужі думки. Або Катині думки були написані в неї на лобі. – Вам не слід недооцінювати Акнір. Її напад був удаваним. І кіт підіграв їй.

– Зрадник, – стисла кулаки Даша Чуб, поминаючи шкідливого кота, що випарувався разом із Акнір.

– Зовсім ні, – заперечила Катя. – Молодець, вірний, сволота. Викликає повагу. А ще кажуть: коти віддані не хазяїну, а домівці. А він навіть не їсть із моїх рук – за мертвою хазяйкою тужить. Круто він нас розвів, що й казати.

– Чортів корінь. – Вася сумно посміхнулася. – Чортів корінь збільшує потенцію. Вони знали, що ви…

– Нічого не знаємо, – сказала Катерина. – Особисто я нагідки від чорнобривців не відрізню.

– Не прибідняйтеся, – не погодилася Василиса. Проте окрім запопадливої ввічливості нічого втішного в її фразі не прозвучало.

– Василисо Андріївно, – тремтячи заговорила Маша, зчепивши руки в пристрасний «замок», – ви бачите самі, Терези в руках Марини похитнулися. Вони дуже похитнулися. Так само, як і два дні тому, коли Килина визволила Змія й Київ міг згоріти дотла. А ще вранці Терези були рівними! Ще вранці в Місті була рівновага. А після візиту Акнір… Ви не підозрюєте, що вона могла в нас украсти?

Ковальова напружено подивилася на Васю й, не дочекавшись відповіді, перевела застигле в погляді питання на білу кицьку, яка все знала.

– Не знаю, – сказала Беладонна, аристократично випрямивши спину. – Я перевіряла комору. Окрім грошей, усе на місці.

– Ну й досить на них заморочуватися. – Бажаючи розрядити атмосферу, Даша ввімкнула телевізор. – Уночі на небі займеться червоний вогонь, ми все зрозуміємо й знову всіх врятуємо. Ото проблема!

На екрані застогнав денний серіал. На наступній кнопці Міла Йовович, киянка у минулому, агресивно винищувала якусь нечисть.

Ізида Пуфик повернулася з кухні, куди заходила, аби трохи підживитися, й попростувала до Даші Чуб. Тоді як Бегемот навідріз відмовився визнавати нових хазяйок, а Беладонна дивилася на них з висоти білого муфтія, руда Пуф одразу обрала «мамою» Землепотрясну Дашу, та й Даша невдовзі почала себе називати «мамою» своєї «руденької дівчинки», «гладкого мішечка» й «шкідливого батона».

Обидві вони, й кругла кицька, й