Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

з погодою, зберігав урожайність всіх околишніх полів, лікував худобину, вирішуючи мимохідь тисячі життєвих проблем… Ти був гарним магом. А я просто згорала від заздрості. Я заздрила помічникам (ти дозволяв їм асистувати), твоїм слугам (вони стежили за станом магічних талісманів), твоїй економці (у неї зберігалися ключі від комор зі спеціальними предметами) — вони всі мали право доторкатися до магії. Я — ні. У нашій державі магія не вважається гідним заняттям для молодої дівчини з гарної родини.

І все-таки пентаграма не вберегла мене від твого впливу, деякі дивацтва стали проявлятися. Дано Іт перестав підвищувати на мене голос, коли одна за одною дві еделаські вази розбилися об його голову. Самі собою. Злетіли з коминної полиці й розбилися вщент. Лікарі довго відходжували Дано й заборонили навіть вимовляти при ньому слово «порцеляна». Крім мене й Дано, у кімнаті були його секретарі, яких ніхто потім більше не бачив в Анеморі, але їх перед службою регулярно перевіряли на причетність до магії.

Чаклунства Дано боявся й завжди тримав у зовнішній охороні одного з жерців, так що чужий заклинатель у замок проникнути не міг. Мене пропускали вільно.

Ніжки мого ліжка один раз виявилися вмурованими в підлогу. У ту ніч мені снилося, що я сплю на гілці дуба, який вріс корінням у кам’янистий схил пагорба. Дім Фут довго розглядав злощасне ліжко, потім озброївся ножівкою й укоротив ніжки. Замість ліжка він велів поставити мені в спальні широченну тахту й власноручно заштовхав під неї дубову дошку із зображенням Сонця…

— А цю людину ви знаєте?

Двері остаточно відкрилися, і кондуктор постав у всій красі червоного із золотом мундира. Поросла волоссям лапа кондуктора міцно стискала плече Афараса. Судячи з потріпаного виду водія, опір закону був невдалим. На вилиці Афараса червоніла свіжа подряпина, светром явно витирали підлогу, штани теж трохи припорошило пилом.

— Знаєте чи ні?

Похмуре обличчя янвайця виражало крайню ступінь презирства. Безсумнівно, він волів би ніколи нас не зустрічати.

— Відпустіть юнака, кондукторе, — як і раніше не відкриваючи очей, велів Дім Фут. — Ви перевищуєте повноваження.

— Він безбілетник!

Дім Фут повільно, по одному розклав на столику чотири квитки й виразно постукав пальцем по крайньому. Кондуктор зіщулив короткозорі очі, перевірив дату й ціну на квитку і знехотя випустив бранця.

— Чому він не сказав відразу?!

— Бо ви звернулися по-хамськи! — зненацька підвищив голос Дім Фут і відкрив очі. — Готовий сперечатися на що завгодно, ви його образили відразу!

Щоки кондуктора затряслися, він відкрив рота, постояв так кілька секунд і раптом заверещав поросячим вереском:

— А ви… а хто… а чому тварин без довідки провозите?!

Під твариною він, мабуть, мав на увазі Емі. Мало того, що ми їдемо в Амадан, так ще й зі скандалом! Я виразно подивилася на Емі, подумки побажала йому зникнути й запитала дуже чемно:

— Про яку тварину йдеться?

Кондуктор здивовано витріщився на порожнє місце, а я тим часом попросила ощасливити мене поштовим бланком і ручкою. Поросла волоссям лапа слухняно пірнула в кишеню, витягла пачку бланків і чудову наливну ручку з позолоченим ковпачком. Поки я нашвидку накидала лист Люсто, а потім виписувала чек, кондуктор усе ще продовжував витріщатися на підлогу. Я акуратно промокнула чорнило чистим бланком, склала ручку й запитала найєлейнішим голосочком:

— Сума в десять тисяч улаштує вас, пане Афарасе?

Затягнута в мундир туша кондуктора здригнулася, і він перевів осклянілий погляд на янвайця. Афарас долонею підкинув чуба, що звісився на чоло, і відповів коротко:

— Влаштує.

— А на кривдника рекомендую подати в суд, — безбарвним голосом порадив Дім Фут. — Стягніть щонайменше сотень п’ять.

Товсті губи кондуктора склалися в жалюгідну посмішку, бакенбарди заворушилися, як волохаті гусениці.

— Це непорозуміння, — пролепетав він. — Молодий пан відмовився пред’явити квиток, вступив у суперечку й не бажав повертатися у своє купе.

Цей кондуктор нагадав мені наше вище суспільство. Ті ж критерії відносин. Для «Амаданської стріли» Афарас був не досить респектабельно одягнений, тільки й усього.

— На вашому місці я змінила б тон. Пан Афарас має повне право перебувати в будь-якому місці цього поїзда, а запобігти появі безбілетника ви зобов’язані були при посадці!

При зіткненні з людьми такого сорту мене завжди тягло на «високий штиль». Варто було б вставити ще пару фраз із придворного етикету, але кондуктор був і без того досить наляканий. Він кілька разів намагався заговорити, але язик погано його слухався й пощастило тільки з четвертої спроби.

— Я-а-а д-дуже шкодую…

— Відшкодуєте збиток негайно, і пан Афарас, можливо, не стане з вами судитися.

— Скільки?..

Я старанно зобразила замисленість, ногою засунула під сидіння Емі, який висунувся звідти, й вирекла:

— Раз суперечка виникла через квиток, то й відшкодуєте повну вартість проїзду на «Амаданській стрілі» від кінцевої до кінцевої.

Ламасе, клянуся: він вийняв гроші й віддав ошелешеному Афарасу! Емі фиркнув так голосно, що я навіть злякалася. Кондуктор витер чоло, чемно підняв кашкета й задкуючи вийшов. Двері засунулися.

— Із нас би вийшла чудова зграя здирників, — сказав Дім Фут, вмощуючись зручніше й знову збираючись дрімати.

Я згорнула лист, приєднала до нього чек і теж вклала в руку Афараса:

— Сподіваюся, ви вибачите нам заподіяні