Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото
Вискочили ми через парадний хід, де все ще, стоячи, спав п’яний швейцар. Як тільки ми з’явилися на тротуарі, куртка знову затріпотіла, відклеїлася від стіни, швейцар упав, але не прокинувся.
Звідкись гримнув постріл, Дім не цілячись випустив чергу, змушуючи випадкових свідків з жахом розбігатися.
— Есто, вниз!
Ми промчали підземним переходом, причому Афарас запекло кульгав на сходах, і опинилися на порожній платформі, де підморгував червоними вогниками поїзд. Поїзд складався з паровоза й чотирьох вагонів. «Амаданська стріла» — було написано великими буквами під вікнами кожного вагона. На краю платформи солодко позіхав білетер.
— Три… квитки… до Амадана! — випалив Дім, кидаючи Афараса й вихоплюючи з кишені кредитки.
Білетер — кволий дідок з хоробро закрученими вусами — з жахом дивився то на дуло автомата, то на Афараса, який аж хитався.
— Квитки давай! — гаркнув Дім. — Без здачі.
Дідок квапливо всунув йому квитки і почав задкувати, не відводячи погляду від зброї. Емі вислизнув з-за пазухи Клюса, наздогнав білетера, швидко видрався по форменим штаням й опустив у червону сумку з квитками недоїдену красуню.
— Емі!
Дім Фут зажбурнув у тамбур вагона Клюса, потім мене, заштовхав Афараса, який впирався, й останнім вліз сам. Коротко крикнув гудок, поїзд рушив. Емі виник на плечі Афараса, коли ми вже заходили в купе. З виразом величезної бридливості Афарас спробував струсити його, але Емі вчепився пазурами у светр.
— Я тебе люблю! — заверещав він. — Не залишай!
Дім Фут потужним поштовхом увігнав в ущелину купе обох і закрив двері раніше, ніж крики Емі привабили цікавих. У тісній комірці купе повітря було просякнуте паровозним димом, як носова хустка парфумами, і я поспішила відкрити вікно. Свіжий вітерець остудив наші розпаленілі обличчя. Кілька секунд всі мовчки дихали, витирали зіпрілі лоби й насолоджувалися спокоєм.
— Я забув у ресторані кепі! — зненацька згадав Клюс.
По правді сказати, я думала, що він залишив його в перевернутій машині, але це не мало значення порівняно з кинутою заради Афараса сумкою.
— Послухайте, ви!.. — почав Афарас, майже з ненавистю дивлячись на Діма Фута. — Я нікуди не збираюся їхати!
— Навіщо ж ти сів у поїзд? — зачудувався Дім.
— Я не сідав!.. Та заберіть від мене цю… тварину!
Емі відразу зістрибнув на підлогу, демонстративно обтрусив всі лапки по черзі, ретельно облизав передню й почав терти нею ніс. Клюс піднявся на верхню полицю, ліг на спину, заклавши руки за голову, зітхнув полегшено й закрив очі.
— Я ніколи не мав справи з чаклунством і не збираюся мати надалі! — Афарас круто розвернувся, взявся за ручку дверей і рвонув щосили. Двері не ворухнулися.
— Емі, відпусти його, — мені не хотілося завдавати бідоласі додаткових неприємностей. Навіщо Дім взагалі захопив його з нами? Невже із чистого людинолюбства?
— Я його не тримаю, — сухо відповів Емі. — Нехай відімкне замок і йде.
Афарас крутонув «вертушку», ступнув через поріг і з гуркотом закрив двері за своєю спиною. Я затамувала подих: ще один союзник пішов. Нехай тимчасовий, нехай випадковий, але союзник. Ну чому нам так не пощастило, Ламасе? Чому люди ховають очі при зустрічі з нами?! У чому ми винні?
— Затьмарення на мене зайшло, — повідомив Дім Фут похмуро. — Сам не розумію, для чого він мені здався, дзеркальник бродячий…
Він важко опустився на сидіння, оглянув автомат і засунув його назад під плащ. Обличчя Діма зробилося умиротвореним, він прихилився до стіни, прикрив повіки й моментально заснув. Я щільніше загорнулася в накидку, скинула з ніг туфлі й теж сіла, підібравши ноги під себе. Емі негайно влігся на туфлях, укрив пухнастим хвостом ніс, замружив очі й неголосно замуркотів.
Стукали колеса. Думки в’яло ворушилися в моїй голові, увесь час сповзаючи чомусь на тебе, Ламасе. Як ти примудрився стати верховним магом у країні, де правлять жерці? Вони привласнили собі право творити чудеса й саджати королів на трон. Культ Світла й Пітьми і його богиня Місяць ось уже триста років є офіційною релігією Анемора. І Пітьму, і Світло варто шанувати однаково, а ти, Ламасе, ніколи не вмів триматися середини! У тебе завжди перебували мазунчики на стороні Світла… Втім, не завжди, от Емі…
Двері від’їхали вбік, у щілину просунулися обросла бакенбардами фізіономія під кашкетом із червоним околишем, відкашлялася й пробасила хрипко:
— Квитки є?
— Є, — не відкриваючи очей, підтвердив Дім Фут і жестом фокусника вивудив квитки з потайної кишені. — У м’який, до Амадана.
До Амадана?! Моє серце підскочило й провалилося в прірву. Чому до «Амадана»? Там же інквізиція! Немає нічого дурнішого, ніж причетним до магії їхати в Амадан, та ще в супроводі нелюдя! Я не можу гарантувати власної нейтральності! Та я іноді іскрами сиплю не гірше бенгальського вогню й до того ж без усяких на те переконливих причин! Якщо Клюс що-небудь викине, простять… можливо, але ж мені не відкрутитися! Магічна сила — штука заразна, ти сам мене про це попереджав, Ламасе, коли намагався прогнати з робочої зони. «Індукція», — так висловився з цієї нагоди одного разу батько. Ви обоє за мною доглядали, боячись зіпсувати мені життя пробудженням невластивих звичайній людині сил. Батько хотів зробити з мене добропорядну громадянку Анемора, але його мрія не здійснилася: після його смерті ти зняв усі заборони. Я годинами сиділа у твоїй кімнаті під захистом пентаграми, спостерігала, як ти працюєш, і заздрила.
Так, я заздрила, Ламасе! Ти з такою легкістю справлявся
