Шукаю наречену. Дракон. Мільярдер! - Тетяна Овчіннікова

Першою я обрала для знайомства панянку, на ім'я Флоренс. Це була юна прекрасна дівчина, щойно з пансіонату благородних дівиць. Освічена, слухняна, скромна, гарна господиня, чудова співрозмовниця, незрівнянна поетеса та ще й майстриня неперевершена — ідеальний варіант!

Принаймні саме так мене запевняли у пансіонаті, коли пропонували її кандидатуру.

Що ще треба знахабнілому мільярдеру?

Скільки разів я сама собі казала: “Довіряй, але перевіряй”? Мало!

Скромниця-красавиця приголомшила навіть мене, а повірте, я за своє життя бачила бага-ато!

Я ретельно перевірила вигляд  свого підопічного, він на зубок розказав мені вивчені ввічливі фрази, змінив мокрий одяг, пошкріб вжалену блискавкою маківку — і зрештою ми були готові йти на побачення.

Як це — чому ми? Та хіба я можу відпустити оце лускате непорозуміння саме в люди? Не знаю, як вже він заробив свій мільярд (а за чутками, й не один) але на людях це був абсолютний бовдур. Тому — тільки контроль!

Поставила цього “принца” коло ліхтаря-сердечка, під яким усі закохані призначали побачення одне одному — а що? Романтика! А сама усілася на сусідній лаві і розкрила газету для конспірації. Та й за тією конспірацією — бо зачиталася статтею про біолабораторії, — ледь не проґавила явлення нашої кандидатки. 

І багато б втратила. Бо по проспекту рухалося — ДЕЩО! Інакше цю особину назвати язик не повертається. Розкуйовджене синє волосся градієнтом переходить у яскраво-рожеве, з одного боку воно сягає грудей, а з іншого виблискує виголена скроня з татуюванням дракона над вухом. Але скроня — це не єдине, що виблискує на цій кандидатці. У мене ж очі ріже від того сяйва, яке вона випромінює. На брові — пірсинг, у носі — пірсинг, на губах аж три штуки! Вуха здаються підставками для кульчиків, вони обвішані, мов виноградні грона. Цікаво, її магнітом не притягує?

І все те сяє неперевершеною красою каменів Сороцькі. Але то тільки обличчя, у якому я ледь розпізнала фото, що мені вислали з пансіонату.

На обличчі пірсинг не закінчується, з пупа стирчить величезна перламутрова каменюка, так-так, вам не здалося, випускниця пансіонату одягнена так, що її пуп видно усім охочим. І не лише пуп, але й стегна, одне з яких прикрашає витатуйована романтична лілія! І лише невеличкий бутончик ховається під блискучою сріблястою спідничкою. А дівчатко у нас не промах!

Але найбільше я заздрю її бюстгальтеру, ледь прикритому рідесенькою чорною сіточкою: він весь мерехтить камінцями. Краси-иво! Чи й собі такий придбати?

Так задивляюся на юну красуню, що ледь не проґавлюю момент, коли ще можна врятувати свого підопічного.

На щастя, я завжди вмію діяти блискавично! Газета ще летить десь по площі, підхоплена вітром, а я вже підстрибую до дракона і смикаю за комір:

— Любчику! Валимо звідси!

— Чому?

— Бо твоя красуня щойно прислала мені вісника, що вийшла заміж і відлетіла у теплі краї!

З-за наших спин лунає пронизливе:

— Егей!

Любомир навіть поривається озирнутися, та я міцно його тримаю і тягну за собою.

Не віддам я цій сороці такого гарного дракона! Та ще й мільярдера!