Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Веда побачила під стіною широкий табурет, оббитий потертою м'якою тканиною і сіла на нього, підібгавши під себе одну ногу, безжально зім'явши при цьому шикарну спідницю. 

Після чудодійної мазі Овши  рука  і коліно перестали боліти, і майже не нагадували про себе.

– Дівчата з роду людей дуже загадкові! – сказав Нелемотуллаф, окидаючи її захопленим поглядом.

– І давно ти бачив людей? – поцікавилася Веда, з не меншою цікавістю розглядати його точене, гарне обличчя.

– У нас давно немає спільних зв'язків, – ухильно відповів той.

– І ти не знав, що люди змінились? З'явилися нові технології і таке інше?

– Дещо чув про це…

– Дещо! Скажи, навіщо ти мене забрав?

– Лафаріал не такий гостинний, як може здатися спочатку. Особливо для відьом.

– То я мушу тебе остерігатися? – уточнила Веда.

– Мене  – навряд чи!

– А кого?

– Нікого, якщо погодишся стати моєю дружиною. Нині. Негайно…

Веда приречено закотила очі до блакитного неба.

– Ти побувала у вампірів, знаєш, навіщо ти тут, – посміхнувся Нелемотуллаф.

Веда повільно видихнула, повільно порахувала до десятої.

– А  моя згода? – запитала вона.

– Як же ти втекла від вампірів? – у свою чергу запитав Нелемоттулаф, пропалюючи її пристрасним поглядом.

– Пощастило! –  Веда байдуже знизала плечима.

– Поглянь на мене! Я тобі подобаюсь?

– Ну… з першого погляду я тебе не закохалася.

– То може, з другого?

Ця розмова подобалася їй дедалі менше, але вона й виду не подала, наскільки стурбована дивною поведінкою дракона.

– У будь-якому разі я не хочу жити у брудному замку, де немає води та електрики! – так відповіла і подумала: " Якщо він запитає, що таке електрика, я збожеволію".

Нелемотуллаф посміхнувся.

– Залишишся зі мною і тоді в тебе буде все, до чого ти звикла, всі блага вашої, так званої, цивілізації.

– А ти тут один? Тобто ти – єдиний дракон? – запитала Веда.

Чому вона не вміє читати чужі думки? Знати б, що ховається за цими пекучими очима, за цією чарівною посмішкою і таким гарним голосом!

– Ні, не один. Дракони люблять жити окремо. Замки стоять дуже віддалено один від одного, заховані у скелях.

– Яка тобі вигода від одруження зі мною?

– Мені не подобається, що наш світ стає безликим і сірим, а дракони сидять по своїх кутках. Ти допоможеш мені здобути владу, а влада – це можливість завоювати нові землі, отримати нові сили та свіжу магію! – відповів Нелемотуллаф, і риси його обличчя стали більш твердими, більш рішучими.

– То знову влада! – пирхнула Веда, – Так ти тут не король?

– Я – спадкоємець і можу стати королем за сприятливих умов.

– І скільки вас… спадкоємців?

– Шість братів.

– Послухай, Туле, – обережно заговорила Веда, – якщо я така незамінна, то твої брати, напевно, захочуть того самого, що й ти. Чи не боїшся розв'язати міжусобну війну?

– Мої брати не надто вірять у пророцтво… Але ти маєш рацію, якщо дізнаються, що передбачення виповнилося і відьма тут, можуть виникнути проблеми. Тому, поки не станеш моєю, із замку не вийдеш.

– Що таке! Виходить,  я у полоні? –  спитала Веда, і всередині у неї спершу все застигло, а потім заклокотало, затремтіло. 

Невже все повторюється, і їй доведеться боротися за свою свободу, а може й за інше…

– Поки так. Але це заради твоєї ж безпеки.

–  Звучить досить бридко! І ти розраховуєш, що я  в тебе закохаюся?

– Не обов'язково, моя принцесо. Достатньо, якщо ти мені віддасись. Після цього все буде, як треба.

– І причина, зрозуміло, у тому, що я незаймана? – не приховуючи гидливості, запитала Веда,  –  А якби не була?

– Неможливо… за всіма існуючими законами…

– Пішов до біса! – сказала Веда і, схопившись, метнулася до виходу з балкона.

Вона не знала, на що здатний цей чудовий хлопчик Нелемотуллаф, але все ж таки ризикнула показати йому, що не збирається миритися з насильством, якими б добрими намірами воно не прикривалося.

Нелемоттулаф кинувся за нею, схопив за руку. Веда вирвалася, навмисно роздмухуючи в душі лють і гнів, намагаючись викликати напад магії, яким, за своєю волею, вона поки ще не могла керувати.

– Вибач, моя принцесо… – квапливо заговорив дракон, – Я пожартував про полонянку, подумав, що це дуже романтично! Звісно, ​​ти не полонянка. Ти для мене понад усе… а в королівстві небезпечно… Повернися на балкон, прошу тебе. Зараз Овша принесе чай та тістечка.

– Оригінальне у тебе почуття гумору! – зневажливо сказала Веда, все ще тремтячи від страху, від обурення.