Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Попереду лежала кам'яниста долина, на горизонті виднілися низькі, похмурі скелі, вкриті рідким лісом, з-за яких сходило яскраве, чисте сонце.

– Що це за місце? – запитала вона тремтячим голосом.

–  Лафаріал.

– Що? Ла… 

– Не має значення! – незнайомець знизав плечима.

– Як я сюди…

– Потрапила? – докінчив він за неї, – Вочевидь, через хитку межу.

–  А ти хто?

– Нелемотуллаф.

– Як? – вона знову зі стражданням  зсунула брови.

–  Неважливо! Нам час іти,  поки інші сплять... Віднесу тебе до свого замку. Там безпечно.

– Ні! – злякано крикнула Веда, відсахнувшись від його руки, – Я нікуди з тобою не піду!

– А що тоді? Будешь тинятися  на самоті по скелях? Тоді тебе побачать інші…

–  Які інші? –   Веда проковтнула комок, що підступив до горла..

– Ми поговоримо там, де спокійно! Заразом й рани твої підлікуємо, – відповів Нелемотуллаф і підвівся.

Він був роздягнений до пояса, босоніж, у шкіряних штанях, завдовжки трохи нижче колін. Стегна його обвивав широкий важкий пояс із металевими нашивками.