Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Нелемотуллаф чудовий хлопчик, – промовила драконіха чистим молодим голосом, – Я дбала про нього від народження.

Веда втомлено  заплющила очі.

– Мені б помитися і поїсти, – сказала вона.

– Зараз приготую ванну та чистий одяг. Бо твій  нікуди не годиться.

Веда скинула з себе закривавлену куртку, з огидою стягнула брудні джинси та футболку.

– Тільки не викидай! – попросила вона Овшу, –  Її можна випрати... І там, в кишенях – дуже  цінні для мене речі!

Веда боялася втратити свій одяг, бо  він залишався єдиним її зв'язком зі світом людей.

У замку дракона не було водопроводу. Митися довелося в якійсь величезній балії, в яку Овша власноруч натягла води. Добре вже й те, що вода була свіжою та ароматною.

Поранену руку Овша обробила якимось пахучим зіллям  і перев'язала, а коліно натерла густою, чорною маззю.

Складна сукня, з купою шнурків і стрічок, викликала гнів і роздратування. На відміну від вампірів, які освоїли сучасні технології людського світу, дракони, здавалося, безнадійно застрягли у похмурому середньовіччі.

Після сніданку Овша відвела Веду на балкон, з якого відкривався досить-таки гарний вигляд: низькі, темні по  підніжжю  і залиті сонцем по верхівках, скелі, а над ними  – небо, таке блакитне і нескінченне, що дух захоплювало.

Нелемотуллаф теж був там: стояв, спершись на ковані залізні перила, вставлені між двома частинами кам'яної  балюстради. Він перевдягся і виглядав наче  з реклами якогось фентезійного фільму: ідеальне біляве волосся, надто гарне обличчя, світла сорочка, привабливо відчинена на грудях, мускулиста кисть руки, шкіряні штани, блискучий золотом, широкий пояс та чоботи з відворотами.

Овша зачинила двері, залишивши їх удвох.